Французький комендант де Плас вивісив на стінах міста тариф на всі предмети, які люди, ймовірно, бажали, і регулював обмін, як місцевий Ротшильд. Зуав хотів птаха; він побачив одного в руці мандрівного торговця птицею, і він негайно схопив птаха, і давши власникові франк — тарифну ціну — пішов із призом. Англієць, навпаки, більш уважний і менш захищений, був залишений на жорсткі угоди, і зазвичай платив двадцять-двадцять п'ять відсотків. більше, ніж його союзник. Ці зуави були першокласними фуражирами. Їх можна було побачити з усіх боків, навантажених яйцями, м'ясом, рибою, овочами (цибулею) та іншим добром, а нашим побратимам нічого не дісталося. Іноді слугу посилали приготувати сніданок чи вечерю: він повертався зі звичайним: «Ми зі слугою полковника були по всьому місту, і не можемо нічого отримати, крім яєць і цибулі, сер;» і ось! за рогом з’явився зуав або шассер із червоними бриджами, пляшка вина під його лівою рукою, половина ягняти під іншою, а навколо нього бовталися птиця, риба та інші предмети розкоші. — Я певен, що не знаю, як цим французам це вдається, сер, — сказав пригнічений Мерк’юрі, віддаляючись варити яйця.
Французи відкрили ресторан для своїх офіцерів, і в «Auberge de l'Armée Expeditionnaire», неподалік від квартири генерала Боске, можна було отримати обід, який, після чорного хліба та яєць домашнього вогнища, здавався гідним Філіпа.