Результати не були більш задовільними щодо зростання російського торговельного флоту. Згідно з офіційними повідомленнями, які, як ми вважаємо, перебільшеними, у 1840 році в Азофському морі було 323 судна вагою близько 26 000 000 кілограмів, на яких було 1517 осіб. Якщо ми пригадаємо, що Азофське море — це лише болото, найбільша глибина якого не перевищує чотирнадцяти метрів, що судна, які курсують у ньому, завжди переслідуючи один і той самий незмінний шлях, навряд чи потребують найпростіших зачатків морехідної майстерності для керування ними, і що навігація морем зазвичай переривається протягом чотирьох або п’яти місяців на рік, можна легко уявити, що морські переваги, які можуть нарахування Росії від закриття Азофського моря має бути дуже незначним, якщо не сказати, цілком ілюзорним.
Тепер ми маємо вивчити виробничі та сільськогосподарські ресурси Криму та заходи, які були вжиті імперським урядом для їх розвитку. Вирощування виноградної лози в даний час можна вважати найважливішою, якщо не найпродуктивнішою галуззю промисловості в країні. Коли ним заволоділа Росія, виноградники були зосереджені в південних долинах Судак, Кобсел, Козе і Токлук, а також у долинах Катч, Альма тощо на північному схилі Таврійського ланцюга. Ці виноградники, які, здається, існували з дуже глибокої давнини, були всі на рівнині, де їх постійно зрошували за системою греків і татар. Наслідком такого способу культури було те, що врожай був надзвичайно рясним, а вино дуже низької якості.[79] Однак після російської окупації вирощування винограду значно розрослося в північних долинах, куди невдовзі завітали купці з внутрішніх справ, яких привабила як надзвичайна дешевизна продукції, так і зручності транспорту. Таким чином вина з Криму потрапили до внутрішніх територій імперії, але їх використовували переважно для змішування та фальсифікації; невелика кількість, яка продавалася в початковому стані, завжди була дуже поганої якості, тому вина півострова мали дуже погану репутацію і надовго втратили всі шанси на продаж. Це заслужене знецінення було таке, що навіть у наші дні знатний купець у Москві чи Санкт-Петербурзі вважав би серйозною ганьбою впустити до своїх підвалів кілька пляшок кримського вина.