Історичний нарис та строкате населення Астрахані

Історія Астрахані настільки добре відома, що читач, безсумнівно, буде вдячний нам за те, що ми не повторюємо різні політичні революції, які відбувалися в регіонах, для яких це місто стільки століть було блискучою метрополією. Увійшовши до складу імперії Капцаків, заснованої ханом Батоу, і після довгої серії внутрішніх сварок Астрахань, нарешті, стала незалежною державою на початку п'ятнадцятого століття. Через сто п'ятдесят років між росіянами і татарами спалахнула та завзята боротьба, яка мала завершитися визволенням країни царів від ярма гнобителів. У 1554 році Іван Грозний частково шляхом зради, частково силою зброї заволодів Каспійським ханством і першим прийняв титул царя Казанського і Астраханського. Це цінне завоювання було об’єднано з імперією та призвело до підпорядкування або еміграції всіх суміжних племен. Астрахань відтоді належить Росії; але незабаром він втратив процвітання, яке зробило його таким знаменитим у минулі часи під татарами Золотої Орди. Через 15 років після російського завоювання турки спільно з кримськими татарами направили експедицію проти Астрахані; але зусилля були невдалими, і основна частина османської армії загинула в пустелях Манич. Наприкінці сімнадцятого століття Астрахань знову пережила коротку, але криваву революцію: повстанець Стенько Разін, оволодівши містом, віддав його на жахливу розправу і на деякий час викликав серйозну тривогу в Росії. Нині стародавня столиця татарського королівства є лише головним містом уряду, який, хоч і займає площу понад 4000 квадратних миль, але має лише 285 000 жителів, з яких 200 000 є кочівниками. Він містить велику кількість площ, церков і мечетей. Його старі бойові вежі та стіни, які все ще включають значний простір землі, нагадують мандрівникові про його давню войовничу славу. Його населення, змішане з усіх рас Азії, становить 45 703 особи, більшість з яких росіяни, калмики і татари. Вірмени тут крамарі, як і в усіх країнах світу; незважаючи на їхню релігію, яка повинна спонукати їх злитися із Заходом, вони зберігають у своїх манерах і звичаях усе, що належить Сходу. Вірменин всюди несе з собою той дух торгівлі, який спільний для нього з євреєм; завжди в роботі над якоюсь справою, завжди готовий схопити літаючу можливість; дисконтування, обчислення, фігурування, з невтомним терпінням. Зустрічайте його де завгодно: у родючих долинах Вірменії, на засніженій Півночі чи під південним небом, скрізь він виявляє той сильний егоїзм, який стоїть замість патріотичних почуттів, настільки сильних у більшості інших гілок людської родини. Ця нація, розпорошена по всьому світу, як євреї, представляє одну з тих відмінних рис, характерних для незмішаної раси, які можна знайти в повній мірі лише серед східних народів. Коричнева мантія, в яку загортаються вірменські жінки в Константинополі, тут замінена довгими чорними покривалами, що покривають їх з голови до ніг. Цей одяг, який дуже добре демонструє форму і спадає витонченими складками на ноги, якщо його добре одягнути, нагадує елегантні лінії деяких грецьких статуй; і що робить подібність ще більш разючою, так це те, що вірменські жінки особливо примітні своєю величною поставою та суворою гідністю своїх рис.