«У Росії немає окремого комісаріатського відомства під неупередженим контролем, чи то з боку уряду, чи то вищого командування. Саме полковник кожного полку забезпечує провіант, і оскільки він не підлягає жодному контролю, а діє фактично з деспотичною владою, і він, і його підрядники мають найширші можливості обдурювати уряд і збагачуватися за рахунок військ. На Кавказі є полки, які приносять полковникові від 80 000 до 100 000 франків. Що стосується молодших офіцерів, то військова покора, з одного боку, і мізерність їхньої платні, з іншого, роблять їх завжди готовими брати участь у ганебних махінаціях свого командира. Який же результат цієї згубної корупції? Він полягає в тому, що, незважаючи на високі ціни, які сплачує уряд, підрядники продовжують відправляти на Кавказ найшкідливіші припаси, а зерно майже завжди пріле або зовсім зіпсоване; бо тільки так вони можуть отримати достатній прибуток, щоб задовольнити жадібність своїх спільників — офіцерів. Я знав у Криму кількох купців із Феодосії, людей честі, які відмовлялися мати будь-яку справу з військовими поставками, оскільки вважали за неможливе змусити полковників і генералів приймати якісні товари.»
Ніде це офіційне пограбування не відбувається в більш скандальній формі, ніж на Кавказі. Воно встановлюється регулярно, і можна здогадатися про труднощі і нестатки солдата, дивлячись на розкішні столи найнижчих офіцерів, більшість з яких має платню від 1000 до 1200 рублів на рік. Безперечно, є кілька суверенів, які більше ніж Микола дбають про фізичне благополуччя своїх воїнів, і ми повинні віддати належне його щедрим намірам у цьому відношенні; але вони повністю переможені корумпованістю його офіцерів і державних службовців, повною нестачею публічності та тим низьким угодництвом, яке завжди заважатиме нижчому звинуватити свого начальника. Я був присутній на кількох військових оглядах, проведених генеральними офіцерами на Кавказі, але ніколи не чув жодної скарги з боку солдатів; і коли генерал, скликаючи їх групами навколо себе в коло, запитував їх про повагу до їжі, вони незмінно хором відповідали, що їм нема на що скаржитися і що до них ставляться якомога краще. Око їхнього полковника було на них, і вони знали, чого б коштувало їм найменше слово скарги; але вони помирали від сотень цинги та інших хвороб, спричинених нездоровою їжею.