Коли російська влада була повністю встановлена в Криму, а неминучі катастрофи, пов’язані з окупацією країни московськими військами, вщухли, імперський уряд на деякий час, здавалося, був готовий знову розпалити вуглинки процвітання півострова. Імператор Олександр був особисто знайомий з внутрішньою цінністю країни і виявляв найкращі й найщиріші наміри на її користь; але, на жаль, він не зміг подолати закоренілих звичок російських функціонерів, їх повну байдужість до справжніх інтересів імперії. Отже, було вжито лише половинчастих заходів; були створені митниці та карантини, Каффа змінила свою назву на назву мілетської колонії, заснували німецькі села [77], росіянам і чужинцям надали великі земельні наділи, посадили виноградні лози та спробували вирощувати оливи; але всі важливі питання були пропущені або неправильно сприйняті; не думали про ринки чи комерційні відносини; і уряд, що наполягав на своїй заборонній системі, приєднав Крим до інших провінцій, незважаючи на сильні заперечення, і відкинув усі думки про торгову свободу, єдиний засіб, за допомогою якого він міг дати нове життя Криму, і створив активне та працьовите населення на місці татарських племен, яких війна та еміграція позбавили країну.
Але замість таких привілеїв Каффа з самого початку був наділений торговим трибуналом, карантином і першокласною митницею; і якщо він не міг відновити свою стару велич під новим пануванням, він міг принаймні очікувати стати одним із головних місць експорту та імпорту в південній Росії в межах, визначених вимогами митниці. Розташоване на кінці Таврійського ланцюга, недалеко від Кіммерійського Босфору, володіючи єдиним торговим портом, відкритим для суден у всі пори року, у легкому сполученні з багатими та продуктивними регіонами, це місто мало всі можливі претензії на особливу увагу російського уряду. Але перші надії виявилися повністю розчарованими, і нещасна Феодосія була повністю віддана покинутості та знищенню.