Успіхи мілетців спонукали гераклійців наслідувати їх приклад. Вони вибрали крайню західну частину країни, висадилися неподалік від знаменитого мису Пертеніка і, розбивши диких тубільців і відігнавши їх назад у гори, оселилися на маленькому півострові Трахея, відомому в наші дні під назвою стародавнього Херсонеса. Так були закладені основи прославленої Херсонської республіки, яка проіснувала, велика й процвітаюча, понад 1500 років, і столиця якої, ставши тимчасовим завоюванням великого князя російського, у десятому столітті, була відправною точкою тієї великої релігійної революції, яка повністю змінила обличчя та долю Московської імперії.
У той час як гераклійці зміцнювали свою владу, покращуючи свою торгівлю, мілетські поселення на Босфорі зростали з чарівною швидкістю і поширювалися навіть за межі протоки до азіатського узбережжя, де були засновані міста Фанагорія, Гермонасса і Кепос. Спочатку всі ці мілетські колонії були незалежні одна від одної, але нарешті вони об'єдналися в Босфорське царство, до н.е. 480.
Оскільки сільське господарство становило основу суспільного багатства мілетців, воно стало об'єктом особливої уваги нового уряду. Зійшовши на престол, Левкон звільнив афінян від тридцятих положень, накладених на експорт зерна, внаслідок чого ліберальні заходи цей експорт надзвичайно зросли; Кіммерійський півострів став житницею Греції, і купці стікалися до Феодосії та Пантікапеї, де вони добували одночасно вовну, хутра та всі ті солоні харчі, які досі становлять одне з головних багатств Південної Русі. Що стосується імпортної торгівлі, про яку історія говорить небагато, то можна легко уявити природу її діяльності з важливих археологічних відкриттів Пантікапеї.
Босфорці, безсумнівно, отримували в обмін на свою продукцію всі промислові товари, які багатство і розкіш привели в моду в Афінах, і, мабуть, саме грецькі художники створили всі ті чудові предмети мистецтва, які містяться в музеї Керча і які доводять, що землеробські колоністи Тавриди не втратили розкоші свого блискучого материнського міста. Будівельні матеріали, здається, стали важливою статтею імпорту. Ні в Криму, ні на північних узбережжях Чорного моря нема й сліду білого мармуру; незважаючи на це, під час розкопок, проведених у Керчі, було знайдено велику кількість мармуру, і є всі підстави припускати, що величезні маси обробленого мармуру, використовуваного в громадських і приватних будівлях, були імпортовані з Греції.