Протягом усього цього дня дорога була вкрита екіпажами, вершниками і пішоходами, що прямували до ставропольського ярмарку і давали зразки всього різношерстого населення околиць: черкесів, козаків, турків, грузинів і татар; одні в блискучому вбранні, каракулюючи на своїх високопородних калмицьких або перських конях, інші ховалися зі своїми родинами на возах, накритих шкурами; інші гнали перед собою величезні отари овець або свиней, які охоплювали екіпажі та вершників, і спричиняли деякі дуже комічні випадки. Серед усіх, кого кликали на ярмарок справи чи задоволення, ми особливо помітили дуже вродливого молодого черкеса, який верхи на розкішно вбраному коні постійно їхав біля павоска, більш вишуканого, ніж інші, і завіси якого були опущені. Цього було достатньо, щоб стимулювати нашу цікавість, бо в цих романтичних регіонах найменший випадок дає підставу для нескінченних припущень. Я б дав щось, щоб мені дозволили підняти одну із завіс таємничого павоска або хоча б зберегти його на виду до нашого прибуття в Ставрополь, але наш постильйон не причетний до нашої цікавості, і, пускаючи коней в галоп, незабаром змусив нас втратити групу з поля зору. Останній низинний хребет Кавказу, який поступово зменшується у висоту до Ставрополя, утворив нерегулярну лінію ліворуч від нас, у якій ми поспішно побачили багато чарівних краєвидів. Рослинність все ще зберігала високу ступінь свіжості завдяки м’якій температурі, яка в цей сезон здалася б нам надзвичайною навіть у більш південних країнах.
Був пізній вечір, коли ми приїхали до Ставрополя, тому не змогли скористатися нашими рекомендаційними листами і змушені були шукати житло в готелях головної вулиці. Але всі вони були заповнені, і з великими труднощами нам вдалося з допомогою нашого польського приятеля отримати доступ до Великого Святого Миколая, обшарпаної корчми, загальну кімнату якої вже орендувало з десяток подорожніх. Тим не менш, ми закріпили невеликий куточок і з наших подушок і пелісів утворили там стерпний диван. Тепер я мав нагоду зауважити, як мало помічають мандрівники один одного в цій країні. У цій кімнаті, наповненій людьми, чиї звички так відрізнялися від наших, ми почувалися так само спокійно, наче квартира належала тільки нам; і ні наша мова, ні поведінка, ні одяг, здавалося, не привертали жодної зайвої уваги.