Згідно з достовірними документами, чисельність дворянства і торгового люду не перевищує 3 000 000. Отже, без цілковитої зміни звичаїв і звичок селян неможливо сподіватися, що виробництво тканин коли-небудь досягне значного розвитку, і було б незрівнянно краще залишити постачання цих товарів на частку імпорту; імператорська скарбниця від цього лише виграла б, а жвавіші відносини з іноземцями надали б цінні гарантії процвітання країни. Але Росія дозволила собі спокуситися найблискучішою галуззю промисловості нашого часу; вона теж забажала мати власні кашеміри та шовки; і, не зважаючи на те, що сільське господарство є для неї найприбутковішою, найпевнішою з усіх галузей, вона не зупинялася перед жодними заборонними заходами, аби сприяти деяким вітчизняним мануфактурам. Повторюю ще раз: Росія — це передусім країна для виробництва сировини. Сільське господарство, включно з розведенням худоби, вочевидь становить основу національного добробуту, і лише сприяючи його розширенню та ринкам збуту, Росія може сподіватися забезпечити майбутній добробут свого народу.
Якщо в цей час заснування нових сіл на півдні Росії стає таким важким, то це не через брак землі, а тому, що селяни не мають готових транспортних засобів для своєї продукції, а також тому, що брак імпорту, природно, сильно впливає на ціну зерна, значно обмежує попит з-за кордону. Хіба це справді не сумно бачити, як найбільш родючі та продуктивні уряди Нової Росії потопають у крайній бідності через брак доріг і винну нехтування адміністрацією, яка позбавляє їх можливості судноплавства по річках! Чи влада нарешті відкриє очі на хибність курсу, який вона проводить? Ми навряд чи можемо на це сподіватися. Усі комерційні звіти імперії виставляють речі в таке справедливе світло, а державні функціонери так добре погоджуються в фальсифікації громадської думки, що імператор, введений в оману блискучою картиною, яка безупинно відкривається перед його очима, не може не продовжувати фатальний курс, обраний його попередниками.