Історичний огляд калмицького народу

«У тридцять шостому році Кіен Лонга, тобто в році Ісуса Христа, 1771, усі татари [40], що складали націю Торгоутів [41], після зустрічі з тисячею небезпек, прибули на рівнини, зрошені Ілі, благаючи прийняти їх до числа васалів великої Китайської імперії. За їхніми власними словами, вони мають покинули назавжди й без жалю безплідні береги Волги й Яйка, уздовж яких росіяни раніше дозволили їм оселитися, поблизу місця, де ці дві річки впадають у Каспій, вони, кажуть, покинули їх, щоб ближче помилуватися блискучим блиском небес і, нарешті, насолоджуватися, як і багато інших, щастям відтепер бути господарем. найбільший принц у світі. Незважаючи на численні битви, в які вони були змушені брати участь, оборонно чи наступально, з тими, чию країну їм довелося пройти, і за рахунок яких вони були змушені жити; незважаючи на грабування, вчинені над ними бродячими татарами, які неодноразово нападали на них і грабували їх на своєму поході; незважаючи на величезну втому, яку вони зазнали, долаючи понад 10 000 льє через одну з найважчих країн; незважаючи на голод, спрагу, злидні та майже загальну нестачу звичайних предметів першої необхідності, яким вони зазнали протягом своєї восьмимісячної подорожі, їх число все ще становило 50 000 сімей, коли вони прибули, і ці 50 000 сімей, якщо використовувати мову країни, налічували 300 000 ротів, без розумної помилки. Серед росіян, виведених ними під час їх відходу, було 100 солдатів, на чолі яких стояв пан Дудін, Дудін або Тутім [42], як тут вимовляється ім’я. Це ім'я, мабуть, невідоме в нашій частині світу. Воно зовсім не схоже на загальноприйняті російські імена. Чи не якогось француза-емігранта, який знайшов роботу серед росіян? Як би там не було, якби цей офіцер був ще живий у серпні минулого року, коли імператор давав свідчення торгоутським князям, яких він викликав у Ге Хо, де він насолоджувався погонею, його б неодмінно з честю відправили назад до Московії. Його величність не погребував особисто поцікавитися цим фактом. «Чи правда, — звернувся він до одного з вождів нації, — що перед своїм від’їздом ви пограбували володіння росіян і вивели одного з їхніх офіцерів і 100 їхніх солдатів?» «Ми так і зробили, — відповів князь Торгоута, — і не могли не зробити цього за обставин, у яких ми опинилися. Щодо російського офіцера та його 100 з гаком солдатів, то є всі підстави вважати, що вони всі загинули між іншим. Пам'ятаю, коли робили поділ, мені їх випало вісім. Я запитаю у моїх людей, чи живий ще хтось із цих росіян, і якщо так, то негайно відішлю їх до вашої величності, коли повернуся до Ілі».