Через Ростов на Дону в 1838 році пройшов загін горців, призначений для почесної варти Паскевича. Тоді була спекотна пора, і двоє черкесів, збираючись купатися, поклали свій одяг у човен, що належав митниці. У цьому, звичайно, не було нічого осудливого; але працівники митниці вважали інакше, викинули одяг чоловіків у річку й напали на них палицями. Відразу піднявся страшенний галас; всі горяни збіглися на місце і погрожували підпалити місто, якщо їхнім товаришам не буде надано повного задоволення. Мешканці були охоплені тривогою, і начальник митниці особисто пішов до командира черкесів, щоб благати його не виконувати його погрози; і він підкріпив свої благання пропозицією круглої суми грошей для офіцера та його людей. "Гроші!" — парирував обурений отаман; «гроші! це добре для підлих, продажних росіян! Це добре для вас, які продаєте чоловіків, жінок і дітей, як мерзенну худобу; але серед нашого народу честь людини, створеної за образом Божим, не купується і не продається. Нехай ваші люди стануть на коліна перед моїми солдатами і просять у них прощення; це єдина компенсація, на якій ми наполягаємо». Вимога вождя була виконана, і спокій у місті було негайно відновлено. Слова, які ми повідомили, є автентичними; вони доводять, що Черкеси не дивляться на продаж своїх дітей як на торгівлю і що в дійсному стані їхньої національної цивілізації цей продаж жодним чином не можна вважати несумісним із сімейними прихильностями, почуттями честі та людяності.
Черкесок оспівували стільки письменників, а їхня краса стала темою багатьох чарівних описів, що нам дозволено сказати про них кілька слів. На жаль, ми змушені визнати, що репутація їхніх чарів здається нам дуже перебільшеною, і що особисто вони набагато менш примітні, ніж чоловіки. Це правда, ми не змогли відвідати жодного з великих центрів населення: ми не були серед незалежних племен; але ми були в кількох аулах на берегах Кубані, і нас гостили в княжій родині; але ніде ми не могли побачити жодної з тих досконалих красунь, про які так часто згадують мандрівники. Єдине, що справді вразило нас у цих гірських дівчатах, це витонченість їхніх фігур і неповторна витонченість їхньої постави. Черкеска ніколи не буває незграбною. Одягнена в лахміття або парчу, вона завжди спонтанно приймає найблагородніші та мальовничі позиції. У цьому відношенні вона беззаперечно перевершує найвищі зусилля чарівності, яких може досягти паризьке мистецтво.