Ніщо не може перевищити розпусту російського духовенства; і їхнє невігластво стоїть на одному рівні з їхніми порочними схильностями. Більшість ченців і священиків проводять своє життя в ганебному сп'янінні, що робить їх нездатними гідно виконувати свої релігійні обов'язки. Священицький сан розглядається на Русі не як священне покликання, а як спосіб вирватися з рабства і досягти дворянства. Монахи, диякони та священики, що кишать у церквах і монастирях, майже всі сини селян, які прийшли до Церкви, щоб більше не бути відповідальними перед нолом, а передусім перед нещастям стати солдатами. Але хоч тим самим вони отримали право грабувати кріпаків і катехизувати їх за власним звичаєм, вони не можуть стерти пляму свого народження, і шляхта продовжує ставитися до них з тією суверенною зневагою, яку остання визнає для всіх, хто не походить з їх власної касти. Велика і дрібна шляхта цілком згодні в цьому відношенні, і нерідко можна побачити, як пометчик піднімає руку, щоб вдарити папу, тоді як останній смиренно схиляє голову, щоб отримати покарання. Ця резигнація, яка була б взірцевою, якби її приписати євангельській смиреності, є тут лише результатом підлості і згорбленості раба, від якого російський священик не може позбутися навіть серед найвищих функцій свого духовного життя.
Поява пап викликає однакову огиду і подив. Побачивши тих людей, чиї запущені бороди, заплутані обличчя та брудний одяг свідчать про повну відсутність будь-якої гідної самоповаги, неможливо переконати себе, що такі люди можуть бути апостолами божественного слова. Як завжди в Грецькій Церкві, всі вони одружені і мають великі сім'ї. Ви можете марно шукати в їхніх оселях будь-які ознаки їхнього священного характеру. Кілька грубокольорових зображень святих і кілька книжок, розкинутих у кутку кімнати, в якій збилася вся родина, є єдиними ознаками професії, яку виконує господар дому. Оскільки вони нічого не отримують від держави, саме нещасні кріпаки повинні підтримувати свої заклади і навіть забезпечувати їх засобами для потурання їх ненажерливості та пияцтву. Саме напередодні великого церковного свята російський священик впевнений в рясному врожаї птиці, яєць і муки. Великдень є найвизначнішим із цих свят, і триває цілий тиждень. У попередні сім тижнів Великого посту росіянин не повинен їсти ні яєць, ні м'яса, ні риби, ні олії, ні масла, ні сиру. Його раціон складається тільки з солоних огірків, варених овочів і різних каш. Сила духу, з якою він так довго терпить покуту, доводить могутній вплив релігійних ідей на такі грубі уми. Протягом кількох останніх днів, що передують святу, йому забороняється їсти до заходу сонця, і тоді можна справедливо визнати, що бренді є для нього справжнім благословенням.