Після зими, проведеної в насолоді відпочинку, ми покинули Одесу наприкінці квітня, щоб відвідати Крим, на борту Julia, красивого брига, власником і командиром якого є пан Тебу де Маріньї. Наш від'їзд був надзвичайно яскравим. Дві гармати Julia і Little Mary, які мали плисти з нами, сповістили всьому місту, що ми збираємось зняти якір. Наше проходження не могло не бути приємним під керівництвом такого капітана, як наш. М. Тебут де Маріньї, консул Нідерландів, додає до різноманітних надбань людини науки всі досягнення митця та людини світу.
Плавання було дуже коротке, але сповнене випадковостей і пригод; ми мали морську хворобу, шквали, ясні місячні ночі, і трохи від усіх болів і насолод моря. На другий ранок, коли яскраво світило сонце, ми почали розрізняти узбережжя тієї землі, яку стародавні називали негостинною через жахливий звичай її мешканців вбивати кожного прибульця, якого випадково чи погана погода завели туди. Лише лиха Ореста було б достатньо, щоб прославити Тавриду. Кого не зворушила та жахлива й жалюгідна драма, героєм і героїнею якої були брат і сестра на цьому пустельному березі! Щойно я зміг розрізнити лінію скель, що невиразно позначала горизонт, я почав шукати мис Партеніке, на якому, за традицією, знаходиться храм богині, жрицею якої була Іфігенія, і де вона ледь не принесла в жертву свого брата. З допомогою капітана я нарешті описав на скелі на великій відстані від нас самотню каплицю, яку, як мені повідомили, було присвячено Богородиці. Який контраст між лагідним поклонінням Марії та поклонінням кровної Таври, яка вимагала від жертв не простих молитов і ex voto моряка, а людських жертв! Уся ця частина узбережжя безплідна й пустельна: перед нами простяглася скеляста стіна, яка, здавалося, загороджувала нас від півострова, який так часто завойовували й спустошували войовничі й торгові нації. Щедро обдаровані природою Таврида, Херсонес чи Крим завжди були жадібними для жителів Європи та Азії. Скотарські нації змагалися за володіння його горами; торгові країни за свої порти та знамениту протоку Босфор; войовничі народи розбили свої намети серед його чудових долин; усі прагнули стати на той ґрунт, з яким грецька цивілізація пов’язувала такі блискучі спогади.