З Георгієфа ми вирушили до П'ятигорська, головного водосховища Кавказу, і три години їхали похмурою рівниною, де не було нічого, на чому можна було б відпочити оку, крім довгих конічних курганів, які ледве порушували нудну одноманітність ландшафту; і навіть їх було ледве видно крізь туманну атмосферу. Тому ми відчули пригнічення духу, якого ніколи не бачили в наших попередніх мандрівках, і це ще більше посилювалося думкою, що ми можемо потрапити до тих черкесів, сама назва яких жахає росіян.
Двоє козаків, яких комендант Георгієва дав нам для супроводу, не були з тих людей, які могли б заспокоїти наші страхи, бо вони, здавалося, були дуже одержимі усвідомленням небезпеки, яка нам загрожує. Їхні обличчя стали дуже серйозними, коли ми залишили рівнину позаду, і дорога почала огинатися глибокою долиною, на дні якої буяли води Под-Кума. Вони безперервно визирали в усі боки, наче щохвилини чекали потрапити в засідку. Незабаром вони зупинилися й покликали нашого драгомана, щоб показати йому місце, до якого, здавалося, були прикуті їхні очі. Один із них почав говорити дуже багатослівно, і з його виразних жестів було видно, що він розповідає про якусь трагічну подію, свідком якої було це місце. Так воно й справді було. Ентоні повідомив нас, що на тому самому місці, де ми стояли, роком раніше кілька альпіністів напали на молоду польську дівчину, яка підстерігала її в руслі потоку. Вона прямувала до вод Кисловодська в супроводі конвоїру і двох-трьох слуг. Її послідовники були вбиті або розсіяні, її карету пограбовано, а її саму вивезли, і про неї більше ніхто не чув, незважаючи на найактивніші зусилля з'ясувати її долю. Один із козаків, який дивом врятувався від балів черкесів, поскакав до Георгієва і за кілька годин повернувся на місце катастрофи в супроводі загону кінноти. Вони знайшли вагон, розбитий на шматки, і весь його вміст пограбований; і земля була всіяна тілами, жахливо понівеченими та позбавленими рук, але ні тіла молодої леді, ні тіла її покоївки серед них не було. Можна припустити, що черкеси вивезли їх у свій аул, як найбагатшу здобич свого кривавого походу.