Нарешті пролунав узгоджений сигнал, і Антоній невдовзі повернувся, але сам, і сказав нам, що ми повинні йти далі без поляка, переклатний якого міцно застряг у поганому місці, і його не можна було вибрати до світанку. Ніч була така темна, а земля така небезпечна, що офіцер, незважаючи на своє бажання заспокоїти наші думки, не наважився підійти до нас. Ці новини не мали на меті вгамувати нашу тривогу; Ми можемо за мить опинитися в такому ж скрутному становищі, як і офіцер, припустімо, що нічого гіршого не станеться. Дорога, як розповів нам ємшик, петляла навколо скелі, і що доводило, що вона небезпечна, так це те, що місцями її обрамляли невеликі стовпи та поручні. Подібна обережність настільки рідкісна в Росії, що її можна сприйняти як певну ознаку відсутності загальної небезпеки. Деякий час ми міркували, чи не було б розумніше залишитися на місці до світанку; але кучер був настільки наляканий думкою провести ніч у горах, що не давав нам спокою, поки ми не рушили вперед. Перспектива впасти в прірву була для нього явно менш жахливою, ніж думка мати справу з черкесами. Зійшовши й повівши коней, він пішов слідом за Ентоні, який уважно обстежував один бік дороги. Поки ми рухалися вперед у нашому небезпечному спуску, звук потоку, що ревів на дні, вдарив у наші вуха, ніби посилюючи наше збентеження; але за годину ми опинилися цілими й неушкодженими на рівнині, а незабаром дісталися станції, де наше прибуття викликало великий подив. Поштмейстер був розлючений на свого колегу і не міг уявити, як він прийшов дати нам коней вночі, всупереч суворим правилам поліції. Зі свого боку він запевнив нас, що його обов’язки забороняють йому робити щось подібне і що просити його марно. Не треба, однак, говорити, що ця заява сама по собі була марною, бо нам було достатньо дороги на цю ніч. Я ніколи не насолоджувався найкомфортнішою кімнатою у французькому чи німецькому готелі так, як я насолоджувався жалюгідним житлом, у якому я тоді ліг на лавку, вкриту лише килимом.
Наступного дня ми не залишили станцію, поки не прибув наш супутник, якого ми неохоче залишили в такому неприємному становищі. Він отримав серйозні синяки від падіння, але щиро сміявся зі своєї невдачі. Ми вирушили разом, дуже раді, що втекли від тих гарних гір, які тоді сяяли в ранковому промінні. Події попередньої ночі, хоч і не дуже драматичні, залишили в нашій свідомості такий болісний відбиток, що сам вигляд гір усе ще викликав у нас таємний страх. Тому замість того, щоб з жалем залишити такий мальовничий регіон, чим більш затишною та звичайною ставала країна, тим більше ми нею захоплювалися. Ми просто були в гуморі, щоб бути в захваті від степів Чорного моря; настільки ж оцінка пейзажу залежить від стану душі.