З університетів також беруть молодих людей, які призначені для справи публічного навчання; і як ми вже зазначали, вони здебільшого навчаються за рахунок держави. Після закінчення навчання вони призначаються професорами в гімназії та інших школах. Уряд не знехтував жодним способом зробити їхнє покликання якомога вигіднішим, як щодо зарплати, так і щодо почесного просування. Ці заохочення мали б найщасливіший ефект будь-де, крім Росії, але там вони мають зовсім протилежний результат. З існуючої системи дворянства з її поступовим масштабом, привілеями, які вона надає, і багатством, яке вона пропонує, випливає, що весь статус людини в житті перетворюється на питання офіційного рангу. Тепер, оскільки жодне покликання не дає більшого шансу на швидке просування, ніж покликання громадського вчителя, в якому молодій людині рідко вдається отримати чин майора (потомственого дворянства) після п’яти-шести років служби, наслідком є те, що всі сини дрібних дворян, міщан і священиків охоче кидаються в цю процвітаючу професію. Однак це не справжня біда; навпаки, велика кількість конкурентів може породити дуже рятівне суперництво; але, на жаль, невелика влада та вплив, якими користуються професори, які, зрештою, можуть лише командувати хлопцями, і більше того, їх відсутність можливості збагачуватися під прикриттям своєї посади, позбавляє бізнес публічного навчання будь-якого престижу та змушує вважати його, незважаючи на його високу оплату, набагато менш вигідним, ніж багато інших посад, фіксована зарплата яких майже ніщо, але які дозволяють власникам стягувати майже необмежені внески на тих, хто потрапляє під їхні руки. Що далі? Щойно професори отримують звання майора, вони кидають університети та вступають до цивільних адміністрацій, де можуть жирувати на судових позовах, хитрощах і поборах, а також на всіх незліченних засобах, за допомогою яких закон дає їм змогу шахрайськими багатствами. І тут можна зауважити, що такий стан речей є ще одним наслідком браку в Росії певних покликань і професій. Чиновницька кар'єра - єдина, відома росіянам; для нього не існує іншого.
Тому ми не повинні дивуватися, якщо навчання в початкових школах і гімназіях є неповним і майже безрезультатним. Вчителі майже завжди просто хлопці без досвіду чи глибоких знань. Вони задовольняються тим, що виконують свій розпорядок справ відповідно до букви правил і нав’язаної їм військової дисципліни; але як тільки втекли з уроків, вони не думають ні про що, крім як розважатися, їсти, пити та грати в карти. Я відвідав багато гімназій в Росії, і я завжди бачив у них ті самі наслідки, що випливають з тих самих причин.