Тому ми вважаємо, що за кращої системи було б легко відродити працьовитий характер татар, сприяючи та заохочуючи торговельні операції та поступово придушуючи невтішні побоювання, в яких природно працювало мусульманське населення, відколи їх спіткали великі лиха. Звісно, ми не можемо звинувачувати Росію в тому знелюдненні країни, яке стало першою причиною її занепаду. Як переможці, росіяни використали всі права сильної руки, щоб зміцнити свої завоювання та погасити всі шанси на повстання. Засоби, безсумнівно, були жорстокими, згубними і часто навіть перевищували всі межі гуманності; але навряд чи можна було б допустити крайності у війні між російськими християнами та татарами-мусульманами, які так часто виявляли хоробрість, перемагали та схиляли московську владу. Справедливості ради, отже, ми можемо тільки критикувати заходи, вжиті російським урядом після завоювання, з того дня, коли країна була повністю заспокоєна, а татари беззастережно піддалися новому ярму і втратили будь-яку надію на порятунок.
Ми вже бачили, як акт капризу знищив комерційне процвітання Феодосії, яке, природно, мало б найбільший вплив на промисловий розвиток півострова; і ми вказали на шкідливі заходи, які зруйнували різні галузі вітчизняної торгівлі. До цих гнітючих причин, за які несе відповідальність тільки уряд з його фатальною системою заборони та його напівзаходами, ми повинні додати інші, не менш активні, оскільки вони головним чином впливають на сільськогосподарське населення, яке найбільше потребує заохочення. Ми вже неодноразово згадували про незліченні грабунки нижчої влади. У Криму різниця релігії та мови, а також труднощі звернення до будь-якого роду звернень за виправленням, природно, робили місцеву адміністрацію більш неприємною та ненажерливою, ніж у будь-якій іншій провінції. Наслідком цього було те, що татари вели життя в страху та недовірі, землеробство занепало, і кожна людина щорічно обробляла лише стільки, скільки було необхідно для існування своєї родини, щоб не викликати жадібності найманих робітників.