У всіх калмицьких книгах говориться про чотири великі землі, про які іноді говорять, що належать до одного цілого, іноді як про окремі світи. Перший з них, що лежить на схід, зайнятий велетнями заввишки вісім ліктів і живуть 150 років; друга, на заході, має мешканців одинадцять ліктів заввишки, тривалість життя яких становить 500 років; третій, розміщений на півночі, є ще кращим, оскільки його мешканці, хоч і позбавлені душ, живуть протягом 1000 років, звільнені від усіх недуг. Їхній зріст 230 ліктів. Коли настає термін їхнього існування, вони збирають навколо себе свої сім’ї та друзів і спокійно вмирають на поклик небесного голосу, що закликає їх своїм іменем. Четверта земля — це та, на якій ми живемо, і на якій щедро розсипаються всі ласки Божества. Тут є чотири великі річки з містичними іменами Ганга, Шільда, Бакчу та Айпура, які беруть свій початок у серці чотирьох великих гір, де живе слон завдовжки дві ліги, білий, як сніг, і названий Гасар Сакітчин Ковен (захисник землі). Ця казкова тварина має тридцять три червоні голови, кожна з яких оснащена шістьма хоботами, звідки б'є стільки ж фонтанів, увінчаних шістьма зірками. На кожній зірці сидить діва, завжди молода і витончено вбрана. Ці незаймані є дочками повітряних духів, одна з яких, наймогутніша з усіх, сидить верхи на середині голови слона, коли тварина вважає за потрібне змінити своє помешкання.[48]
На початку мешканці цієї привілейованої землі жили 80 000 років, були здорові й нездатні сформувати бажання, яке не виконувалося миттєво. Їхні очі випромінювали проміння світла, яке постачало місце сонцю й зіркам, і невидима благодать стояла їм замість будь-якої поживи. Саме в цей золотий вік народилася більшість вторинних божеств, і 1000 бурханів були взяті із землі в обитель блаженних. Але ті блаженні часи закінчилися, оскільки, як і в книзі Буття, нещасливий плід, до якого людство необачно задумало прихилитися, став причиною їхнього падіння. Людський рід втратив усі свої дорогоцінні привілеї; його крила підвели; фізичні потреби мучили його; його гігантський зріст зменшився, а тривалість життя скоротилася до 40 000 років, тоді як сяючі промені очей, єдине світло того періоду, зникли. Тоді темрява вкрила обличчя землі, аж поки чотири могутні божества, зіткнувшись із співчуттям, сильно стиснули гору й витіснили з неї сонце й місяць, ці два великі світила, які все ще існують у наші дні.