«Не знімаючи капелюха, клапоть якого наполовину приховував її обличчя, вона почала зігрівати черепаху диханням, називаючи її улюбленим ім’ям Душинка (маленька душа), при виконанні якого обов’язку вона зволила підняти очі і помітила мене. Перший її жест викликав надзвичайне здивування. До того часу, якщо вона була в татарській хаті, вона не звертала уваги на предмети навколо неї, але вид моєї вітальні, моєї бібліотеки, мого фортепіано і мене вразив її приголомшенням. — вигукнула вона, поспішно перелякавшись. «Пані, — відповів я, — ви перебуваєте в домі чоловіка, який довгий час жив відлюдником — чоловіка, який, як і ви, любить самотність, море й медитацію, — який, як і ви, відмовився від суспільства свого роду, щоб жити по-своєму в цій пустелі». Ці слова її сильно вразили. — ти теж відлучився від світу, і чому? Ай, чому? — повторювала вона, ніби розмовляючи з власними думками, — навіщо ховатися тут заживо, без друзів, без родичів, без серця, щоб відповісти на твої? Навіщо помирати цією затяжною смертю, коли світ відкритий для вас — світ із його насолодами, його балами й видовищами, його пристрасним обожнюванням, із чарами двору, прихильністю королеви?» Уявіть собі моє здивування, почувши, як вона в якійсь галюцинації відкриває свої таємні думки та спогади. У цих кількох словах було викладено все її життя, життя прекрасної жінки, багатої, улещеної, звиклої до атмосфери двору.
«Після деякої тривалої паузи вона вступила зі мною в розмову, розпитувала мене про те, як я проводив час, про мої смаки, небагато ресурсів, якими я користувався для розвитку мистецтва, тощо. Ми балакали більше години, як старі знайомі, і вона, здавалося, зовсім забула дивні слова, які вона вимовила на початку інтерв’ю. Була дуже здивована знати, яке задоволення вона отримала. Взявши черепаху з собою, я поставив їй кілька запитань на цю тему; але з урочистістю, яка здалася мені дивною, непропорційною темі, вона сказала мені, що дала обітницю ніколи не розлучатися з нею, — сказала вона, — і поки вона буде поруч, я не впадатиму у відчай у своїй долі. Скориставшись цим відкриттям, я спробував змусити її розповісти про мотиви, які привели її на півострів, але вона перервала мене, сказавши, що відтоді, як вона познайомилася з характером татар, вона покинула будь-яку думку про те, щоб наверняти серед них. «Це люди чистих почуттів і чистої совісті», — сказала вона вражаюче; Навіщо наполягати на зміні віросповідання, якщо вони живуть згідно з принципами моралі та релігії? Зрештою, неважливо, чи обожнюєш Ісуса Христа, Магомета чи Великого Ламу, якщо ти милосердний, скромний і гостинний».