Швидка дорога від Ставрополя — Небезпечна переправа через Дон

Це може здатися малоправдоподібним, але ми всього за двадцять дві години їхали 316 верст між Ставрополем і Доном. Ми їли і спали в екіпажі, а зійшли тільки на березі річки, де нас чекали всілякі біди. У цю мить я не можу думати про ту пам’ятну ніч, не дивуючись, з якою наполегливістю нещастя чіпляється за нас, коли одного разу накидається на нас. О десятій годині вечора, коли ми були трохи віддалені від Дону, нам сказали, що міст у дуже поганому стані, і що нам, мабуть, доведеться почекати наступного дня, перш ніж ми зможемо перейти його. Ми не розраховували на таку затримку, особливо тому, що ми розраховували насолодитися тієї самої ночі доброю вечерею та хорошим ліжком під привітним дахом у Ростофі. Потім погода, яка була такою м’якою, раптом похолодала, і це стало ще одним мотивом поспішати; тому ми пішли далі, не звертаючи уваги на те, що нам сказали; але коли ми підійшли до річки, ознаки того, що міст не в порядку, були надто очевидними. Кілька возів стояли незакуті, а біля них лежали селяни, терпляче чекаючи світла. Ці люди повторили погані новини, які ми вже чули; але тоді була лише одинадцята година; якби ми чекали, нам довелося б провести майже сім годин у бричці, піддаючись холодному нічному повітрю, тоді як опинившись на іншому боці, ми мали б дістатися Ростофа за дві години. Це міркування було надто сильним, щоб дозволити нам відійти від нашої мети. Водночас ми не знехтували жодними запобіжними заходами, яких вимагала обережність. Кучера і козака вислали вперед з ліхтарем на розвідку і, повернувшись за півгодини, доповіли, що проїзд не зовсім неможливий, тільки треба бути дуже обережним, бо деякі частини мосту такі слабкі, що будь-яка необережність може бути для нас фатальною.