Коли його посадили в машину, щоб почати подорож, деяким калмикам дозволили підійти і попрощатися з ним. "Що ми можемо зробити для вас?" вони шепотілися; начальник лише відповів: «Ти знаєш». Після цього один із калмиків витягнув із кишені пістолет і, перш ніж перехожі встигли втрутитися, він виніс вождю голову. Обличчя двох інших в’язнів сяяли радістю. «Спасибі йому», — кричали вони; «А ми ніколи не побачимо Сибіру».
Я ще не говорив про калмицькі satzas і бажання, яке ми відчували познайомитися з ними. З того моменту, як ми увійшли в пустелю, ми не припиняли охоплювати горизонт в надії відкрити одну з цих таємничих гробниць, від яких калмики завжди тримаються осторонь, щоб не осквернити їх своєю присутністю. Ці саци — це невеликі храми, зведені навмисно, щоб утримувати останки первосвящеників. Коли один із них помирає, його тіло спалюють, а його прах з великою пишністю поміщають у мавзолей, приготований для його прийняття, разом із великою кількістю священних образів, які є такою кількістю добрих геніїв, розміщених там, щоб вічно пильнувати над прахом святої особи.
Перед від'їздом з Астрахані ми подбали про те, щоб зібрати всю можливу інформацію про ці саци, щоб під час нашої подорожі по степах відвідати одну з них і, якщо можливо, розвідати її зміст. Але оскільки релігійна заздрість наших калмиків досі не дозволяла нам проводити подібні дослідження, ми, нарешті, вирішили довіритися випадку для задоволення наших бажань.
Лише за один день подорожі від Селеної Састави ми вперше отримали задоволення від сприйняття одного з цих пам’яток. Наше задоволення було великим, незважаючи на труднощі наближення до нього та уникнення пильної уваги наших погоничів верблюдів; Ні, перешкоди на нашому шляху зробили, але додали ще більшої родзинки нашому задоволенню. Треба було вжити запобіжних заходів, зберігати таємницю та насолоджуватися новизною; все це підвищило інтерес до сатзи і чудово порушило монотонність, яка гнітила нас стільки днів. Тому всі наші заходи були вжиті з надзвичайною обережністю та зваженістю. Ми зупинилися на сніданок на достатній відстані від сатзи, щоб наші погоничі верблюдів не могли запідозрити; і під час трапези Ентоні та офіцер, який отримав від нас інструкції, потурбувалися сказати, що ми маємо намір зловити кількох білих чапель, перш ніж продовжити марш. Калмики, усвідомлюючи, яку цінність ми надаємо цим птахам, почули цю новину як звичайну річ і зраділи нагоді довше задрімати.