Одеса — місто розваг і розкоші, де дами, як кажуть, гублять своїх чоловіків своєю пишністю та екстравагантною любов’ю до одягу. Крім балів, концертів і всіляких вечорів, вистави для бідних щороку дають у великому театрі, при дворі, як називають заклад графині Воронцоф. Вся еліта Одеси бере участь у цих забавах, які приносять чималі суми. Графиня спочатку подала приклад, сама виконуючи партію; але наказ імператора заборонив їй виставлятися публічно, і з того часу вона обмежилася справою управління за завісою. Зал завжди добре заповнений, і кожна вистава приносить чотири-п'ять тисяч рублів. Майстерність, продемонстрована цими благородними акторами, не перевершить жодна професійна компанія; але в цьому немає нічого дивного, адже всім відомо, наскільки росіяни володіють талантом до наслідування; все, що вони бачать, вони імітують з легкістю і без підготовки. Зайве додавати, що вистави йдуть французькою мовою, а п’єси взяті з нашого фонду. М. Скрайб — майже єдиний вкладник. Мабуть, ніде так не цінують нашого дотепного водевіліста, як у Росії.
В Одесі діє єдиний в Росії італійський театр. Загалом колектив добре складений і протягом цілого року дає виступи, які мало відвідувані, незважаючи на пристрасне захоплення одесит італійською музикою. Лише в купальний сезон, коли поляки заповнюють місто, будинок виглядає дещо жвавішим. Решту року ящики майже безлюдні, і одні євреї часто відвідують яму. У 1840 році мадемуазель Жорж вступила в шестимісячний контракт з директором Одеського театру і прибула з численною компанією, включно з деякими справді чудовими акторами. Проте, незважаючи на її європейську знаменитість і широкий репертуар, вона навряд чи покрила б свої витрати, якби не наполегливі зусилля її шанувальника, генерала Н., який прийняв її так, наче п’ятнадцять років не переривали їхнього зв’язку, і надав у її розпорядження свій маєток, своє спорядження, свій гаманець і свій кредит разом із усіма лицарськими здібностями. галантність російського магніфіко.