Насправді Кубань і Терек, які піднімаються з центрального ланцюга і впадають одна в Чорне море, інша в Каспій, можна вважати північними політичними межами незалежного Кавказу. Саме вздовж цих двох річок Росія склала свою збройну лінію, яку захищали козаки та загони регулярної армії. Росіяни справді проникли на ті північні кордони в різних місцях і побудували деякі форти в країні лесгіїв і чеченців. Але ці самотні пости, де кілька нещасних гарнізонів оточені з усіх боків і загалом без шансів на втечу, не можна розглядати як справжню окупацію землі, на якій вони стоять. Насправді це лише стільки пікетів, чия справа лише уважніше спостерігати за рухами альпіністів. На півдні, від Анапи до Гагри, вздовж Чорного моря, імперські володіння обмежені кількома відокремленими фортами, повністю ізольованими і позбавленими будь-яких шляхів сухопутного сполучення. На цьому узбережжі встановлена сувора блокада; але черкеси, такі ж безстрашні у своєму слабкому гавканні, як і серед своїх гір, часто проходять вночі через російську лінію суден і досягають Трапезунду та Константинополя. В інших місцях, від Мінгрелії до Каспію, кордони визначені менш точно і, як правило, проходять паралельно великому ланцюгу Кавказу.
Таким чином обмежений Кавказ, включаючи територію, зайняту підвладними племенами, становить ледве 5000 льє; і саме в цьому вузькому регіоні незайманий і лицарський народ, що нараховує щонайбільше 2 000 000 душ, гордо відстоює свою незалежність проти могутності Російської імперії, і протягом двадцяти років веде одну з найупертіших боротьб, відомих сучасній історії.
Російську лінію Кубані, точнісінько схожу на терську, захищають чорноморські козаки, убогі останки знаменитих запорозьких козаків, яких Катерина II. підкорена з такими труднощами, і яку вона колонізувала біля підніжжя Кавказу, як оплот проти набігів горян. Лінія складається з невеликих фортів і сторожових станцій; останні являють собою лише щось на кшталт сторожової будки, піднятої на чотирьох стовпах, приблизно за п’ятдесят футів від землі. В них вдень і вночі сторожують два козаки. При найменшому русі ворога на величезній очеретяній рівнині, що обрамляє обидва береги річки, на верхній частині сторожової будки запалюється вогонь маяка. Якщо небезпека стає гострішою, підпалюють величезний факел із соломи та дьогтю. Сигнал повторюється від посту до посту, вся шеренга піднімається до зброї, і 500 чи 600 чоловік миттєво збираються на загрозливому місці. Ці пости, які зазвичай складаються з дюжини людей, знаходяться дуже близько один від одного, особливо в найнебезпечніших місцях. Невеликі форти були зведені з інтервалами з земляними укріпленнями та кількома гарматами; вони містять від 150 до 200 чоловік кожен.