Походження та історія донських козаків

Засоби навчання, якими користувалися козаки, ще вкрай обмежені. На всю країну є тільки одна гімназія, зовсім недавно створена в Новочеркаську; але заможніші козаки здавна звикли навчати дітей у сусідніх урядах, зокрема в Таганроку, де приватні школи, утримувані іноземцями, дають їм великі переваги.

Розведення великої рогатої худоби, особливо коней, тепер є головним джерелом прибутку козаків. Коні графа Платова, як ми вже говорили, вважаються найкращими: вони походять від закубанських порід, схрещених перськими і хівинськими жеребцями, здобутими покійним графом під час війни 1796 року з Персією. Дуже хороші кавалерійські коні виходять також у жеребців Платова з татарських і калмицьких кобил. Коні графа Платофа коштують від 250 до 350 рублів; але в степах Манич, де є дуже великі стада, ціна рідко перевищує 150. Догляд за стадами в основному покладається на калмиків; зазвичай 100 коней утримує одна сім'я, п'ятсот - три, тисячу - п'ять, а з 1500 до 2000 - шість. За винятком кількох господарів, які дбають про вдосконалення породи, козаки дозволяють своїм величезним табунам блукати по степах без будь-якої опіки та нагляду. Донські коні ніколи не заходять у стайню; влітку і взимку вони знаходяться на свіжому повітрі, і повинні самі добувати їжу, для чого їм часто доводиться боротися проти снігу; тому вони стають надзвичайно енергійними та витримують найскладніші кампанії з надзвичайною витривалістю. Ніщо не може бути більш простим і оперативним, ніж спосіб їх злому. Вибраного коня ловлять петлею; він осідланий і вуздечний; вершник сідає на нього, і йому дозволяється скакати степом, поки він не впаде знесилений. З цього моменту він майже завжди цілком приручений, і його можна використовувати без небезпеки. Я їхав на такій розбитій кобилі в одну зі своїх найдовших мандрів верхи. За шість днів до мого від'їзду вона була цілком вільна; але я ніколи не їздив верхи на більш слухняній тварині.

У козаків є три види рогатої худоби — калмицька, угорська і голландська. Першому в основному віддають перевагу, тому що він не потребує утримання ні взимку, ні влітку, особливого догляду, і завжди може підібрати корм у степу. У той же час втрати великої рогатої худоби є величезними в довгі і суворі зими, оскільки власники ніколи не можуть заготовити сіна на більш ніж шість тижнів споживання через велику кількість їхніх стад. На кінець 1839 року Донська країна мала худобу: