Ногайці їдять баранину, яловичину, кобилину та ін., рибу, молочні продукти. Готують кумис з кобилячого молока і цінують його вище всіх інших напоїв. Вони також вбивають хворих коней для їжі, і дуже часто не гребують м'ясом того, хто помер природною смертю. М'ясо кобили, подрібнене, становить головну частину національної страви під назвою tarama, яку чоловіки їдять зі своїми друзями на знак щирості та братерства. Жінкам заборонено їсти ці трапези. Їхня улюблена страва — пшоно, зварене у воді з невеликою кількістю кислого молока, яке називається tchourtzch. Великою пошаною користується також калмуцький чай, а з удосконаленням сільського господарства серед них поступово поширюється вживання хліба, про який раніше не було відомо.
Їх найпоширенішими захворюваннями є лихоманка, віспа, виразка, свербіж і сифіліс. Ніхто не вживає жодних засобів, щоб уникнути або вилікувати їх. Чари — єдині ліки, відомі ногайцям, і вони навіть зовсім байдужі до певних недуг, які вони вважають смертельними. Вони приписують великі лікувальні властивості перцю, галуну, цукру та меду. Серед них жахлива смертність немовлят, що пояснює стаціонарний стан, у якому населення довго перебувало.
Серед ногайців ще не існує системи освіти; їхні діти ростуть, як дитинчата тварин. Кожне село справді має хату, прикрашену назвою школи, в якій духовенство дає деякі недосконалі уроки татарської мови та письма; але решта їх навчання, виключно релігійного характеру, полягає в читанні арабських книг, які вчителі розуміють не краще за учнів.
Головним заняттям ногайців є розведення великої рогатої худоби, особливо коней. Коні в них калмуцько-хиргизької породи, спритні й міцні, хоч і середнього розміру, коштують зазвичай від 100 до 120 карбованців: цілий рік вони проводять у степу, а взимку їжу шукають під снігом. Велика рогата худоба дрібна. Корови продають по двадцять-тридцять карбованців; дають мало молока, і взагалі нерентабельні. Верблюдів мало використовують і рідко бачать.
За часів графа Мезона ногайці повинні були сіяти щонайменше дві четверті кукурудзи на душу населення, що в сумі становило близько 40 000 четверть на все населення. Через рік після виходу графа у відставку насіння, засіяне на всій території, не перевищувало 19 тис. четверть, і з року в рік їх кількість зменшувалася. Але після згубних для худоби зим 1836 і 1837 рр. М. Корні спонукав ногайців знову зайнятися землеробством, і жінки разом з чоловіками брали участь у польових роботах.