Російська нація ділиться на два класи: аристократію, що користується всіма привілеями; і люди, які несуть усі тягарі держави.
Однак ми не повинні будувати собі уявлення про російське дворянство зовсім схоже на те, яке ми маємо про аристократію Німеччини чи дореволюційної Франції. У Росії дворянство не надається виключно за народженням, як в інших країнах Європи. Там кожна вільна людина може стати шляхетним, служачи державі на військовій чи цивільній посаді; з тією лише різницею, що сина дворянина просувають на одну сходинку незабаром після того, як він вступає на службу, тоді як син простолюдина повинен чекати свого першого підвищення дванадцять років, якщо він не матиме нагоди відзначитися тим часом. Такі можливості справді легко знайти кожен, хто має бажання та кошти їх придбати.
Перші важливі зміни в конституції дворян були ще до Петра Великого; а Федір Олексійович, спаливши дворянські грамоти, зробив першу спробу знищити різницю, яку хотіли встановити бояри між великими і дрібними дворянами. Цікавий факт, що після вступу останнього монарха на престол більшість державних посад у Росії були спадковими, і нерідко було відмовлятися від послуг людини, яка могла б стати чудовим генералом, лише тому, що його предки не зайняли цю високу посаду, яку люди без військового таланту отримували за правом народження. Останнім часом часто згадується знаменита фраза «Бояри на думці, а цар наказав», і вона стає темою насильницьких звинувачень проти узурпації московських государів. Але історичні факти показують, що уявна влада дворянства завжди була ілюзорною, і що настільки вихваляна і жалкована інституція насправді служила лише тому, щоб звільнити царів від усякої особистої відповідальності. Дух опору, що б там не говорили протилежне, ніколи не був властивий російському дворянству. Безсумнівно, в Росії були часті змови; але вони завжди були спрямовані проти життя правлячого суверена і ніколи ні в якому разі не проти існуючих установ. Легкість, з якою християнство було введено в країну, є яскравим доказом сліпого рабства російського народу. Володимир спонукав до того, щоб одного дня в місті Києві було проголошено, щоб усі жителі наступного дня вийшли на берег Дніпра і прийняли хрещення; і відповідно в призначену годину наступного дня, без найменшого шуму чи демонстрації сили, всі жителі Києва були християнами.