Буря в горах — Ставрополь та Чорноморське козацьке військо

Польський офіцер, який до того часу тримався осторонь у темному кутку, бачачи наше роздратування через цю непередбачену затримку, приєднався до розмови та запропонував негайно рушити з нами, якщо його компанії буде достатньо, щоб відновити нашу довіру. Він теж їхав у Ставрополь, і йому було все одно, їхати він цієї ночі чи наступного дня. Пропозиція, яка була зроблена з максимальною відвертістю, надто добре узгоджувалася з нашими бажаннями, щоб дозволити будь-які подальші вагання, і ми негайно її прийняли. Поляк мав із собою дуже добре озброєного слугу, і вони разом були таким підкріпленням для нашого невеликого загону, що майже гарантували нашу безпеку. З великою радістю ми почали готуватися до від’їзду, але більш досвідчений поштмейстер неохоче наказав поставити коней і не міг не перехреститися, коли бачив, як ми сідаємо в бричку, тоді як обидва ємшики не змогли не наслідувати його приклад і кілька разів підняти свої шапки на знак відданості. Росіяни завжди знаходять засоби, щоб змішати з усіма іншими діями своїх рук, завдяки чому вони повністю заспокоюють свою совість. Я задоволений, що вони хрестяться, навіть коли крадуть, частково через звичку, а частково в надії втекти непомітно.