Повернувшись до Гуідука, ми застали поштмейстера в ще більшому збентеженні, ніж його загнало лихо вірменських купців. Один із його постильонів був захоплений за дві версти від вокзалу туркманами, які, пограбувавши у нього овечу шкуру й тютюн, побили його і залишили напівживим, а потім утекли з трьома кіньми, яких він повертав на станцію. Найдивніша частина цієї пригоди полягала в тому, що вранці наступного дня, який став днем нашого прибуття, троє коней тихо повернулися до своєї стайні, ніби нічого надзвичайного не сталося. Це свідчило принаймні про те, що розбійники були не дуже впевнені в собі, але воліли втратити свою здобич, ніж наражатися на помсту козаків.
Хоча такі розповіді не були для нас надто підбадьорливими, ми все-таки вирушили рано вранці наступного дня, повністю покинувши поштову дорогу, якою до того часу переслідували, і вдарили по степах зі слабким ескортом, якого було дуже недостатньо, щоб протистояти серйозній атаці. Мій чоловік, який уже почав свій курс рівнів, відновив свої операції зі станції в Гуідуку. Маючи робити один раз на десять хвилин, він пішов далі, а також калмики та козаки, які несли інструменти та вимірювали відстані. Усі люди були зайняті, крім погоничів верблюдів і офіцера, який розважався, час від часу літаючи на своєму соколі на диких качок і гусей. Крім своїх позитивних і гастрономічних результатів, цей вид спорту зробив мені ще одну послугу, відвернувши мій розум від монотонності повільного маршу через пустелю, під час якого я часто не мав іншої розваги, окрім спостереження за гротескними рухами трьох верблюдів, які тягнули мою карету, або примхливої еволюції зграй птахів, які вже збиралися для своєї осінньої еміграції.
Але враження, яке справив на мене цей перший день, не сильно насторожило мене перед перспективою блукати, як справжній калмык, кілька тижнів по степу. Новизна моїх відчуттів і таємна насолода від того, що я на деякий час позбувся кола встановлених звичок, які становлять основну частину цивілізованого життя, вигнали з мого розуму всі похмурі думки. Екскурсія була експериментальним проблиском тих природних способів життя, які вже неможливі на наших густонаселених землях; і, незважаючи на мої упередження, існування кочівника більше не здавалося мені таким абсурдним чи виснажливим, як я гадав. Тиша й неосяжний простір навколо нас додали глибокого спокою в мій розум і зміцнили його проти будь-яких залишків страху, спричинених пізніми подіями в Гуідуку.