Мануфактури знаходяться майже в такому ж стані занепаду, як і сільське господарство. Марокко та інші вироби з шкіри раніше становили важливу частину експорту з Криму; в даний час вартість цього експорту становить не більше 129646 руб. Минуло близько п'яти років, як ця галузь промисловості була розорена. Весь цей час в горах півострова водилася велика кількість кіз, які, залишившись на волі, завдавали, треба визнати, великої шкоди лісам, обриваючи молоді пагони. Відповідно до звичайної російської практики нападати на другорядні причини, а не відразу йти до кореня будь-якого зла, місцева адміністрація не могла придумати нічого кращого в цьому випадку, як оголосити війну на знищення, давши кожному право полювати і вбивати кіз, у всіх місцях і в будь-яку пору року. Кози були майже всі знищені, а разом з ними внаслідок необхідності впала більша частина мануфактур з саф'янової шкіри. Безумовно, владі, яка б мала практичні здібності, було б легко зберегти ліси, не винищуючи кіз; але оскільки вони не хотіли чи не могли мати справу зі справжніми руйнівниками, знатними землевласниками, вони розлютили чотирилапих. Справді неможливо уявити, з якою швидкістю зникають найкращі ліси Криму; рік за роком цілі пагорби повністю знищуються, а уряд, незважаючи на те, що він суворо показав себе проти козлів, не вживає жодних засобів, щоб зупинити це смертельне спустошення. Кілька великих землевласників беруть участь у судових процесах, які серйозно порушують їхні права, а тим часом, доки їхні причини не будуть вирішені, вони користуються наданою нагодою, щоб якнайшвидше рубати ліс. Першим у цих справах є адмірал Мордвіноф, який уже знищив надзвичайно багаті ліси, що вкривали пагорби над долиною Байдару. Наслідки цієї вирубки лісів вже відчуваються серйозно; річки зменшуються, велика кількість джерел пересохла, а дрова тепер коштують у Ялті аж сорок рублів за сажень.
Іншою галуззю промисловості, також дуже прибутковою в минулі часи, була розробка багатих соляних копалень в околицях Козлова (Євпаторія). Лише кілька років тому вісімдесят суден приходили до порту з Анатолії, щоб прийняти вантаж. Ціна на сіль тоді була дуже низькою, але торгівля все одно була джерелом роботи та прибутку для всього навколишнього населення. Міністр фінансів заздрив прибуткам, отриманим окремими особами в цій торгівлі, і тому наклав значне експортне мито на сіль. У наступному році жодне судно не прибуло з Анатолії, і незабаром з'ясувалося, що жителі південних берегів Чорного моря, спонукані необхідністю, знайшли на своїй території багаті соляні кар'єри.