У російського раба є дві істотно відмінні природи: одна, позбавлена всякої енергії, будь-якої життєздатності, є результатом рабства, під яке нація перебувала віками; інший, спадок варварства, який починає діяти з подихом свободи, спонукає до найтривожніших ексцесів і надихає повсталого кріпака бажанням, перш за все, вбити свого пана. Отже, емансипація не така легка, як вважали б деякі філантропи, і деталі, які ми щойно надали, можуть дати змогу уявити собі всі лиха, які можуть виникнути з неї.
Найбільшу перешкоду для цієї соціальної метаморфози представляють приватні раби, більшість з яких належить до спадкової аристократії; саме з боку цього класу передчасна свобода може спричинити фатальну та криваву реакцію, яка поставила б під загрозу саму імперію, хоча й безпосередньо спрямована лише проти лордів. Відповідно, цар, який не ігнорує ці факти, робить усе, що в його силах, щоб відібрати кріпаків у їхніх власників і перевести їх у власність корони: отже, становище кріпаків значно змінилося протягом останніх кількох років. Рабів тепер неможливо придбати без земель, до яких вони прикріплені. Колишні власники часто віддавали своїх рабів в найми: тепер вони можуть видати їм тільки паспорти на три роки, а кріпак сам вибирає пана, якому буде служити, і яку роботу буде застосовувати.
Очевидно, з цією ж метою кілька років тому в Петербурзі був створений банк для грошової допомоги аристократії. Кожен власник може позичити в банку під вісім відсотків під заставу своєї землі. Але за правилами установи, коли термін платежу минув, майно неплатоспроможного кредитора може бути негайно конфісковано до корони. Те, що передбачав уряд, сталося, і відбувається щодня, він придбав численні приватні маєтки та об’єднав їх з імперськими володіннями.