Релігійна місія, направлена до осетин, які займають знамениті дефіле Даріель, була єдиною подією в правлінні Єлизавети, яка стосувалася регіонів, які ми розглядаємо. Навряд чи було здійснено будь-яке навернення, але осетини певною мірою визнали верховенство Росії: це задовольнило справжню мету місії, оскільки таким чином був закладений перший камінь на лінії, яка мала стати великим каналом сполучення між Росією та її азіатськими провінціями.
Схеми завойовницьких походів у напрямку Персії були відновлені енергійно за Катерини II і здійснювалися з більшою регулярністю. Перше, що було спрямовано на захист півдня імперії від набігів кавказців, і з цією метою була організована і завершена в 1771 році збройна лінія Кубані і Тереку. Тоді вона налічувала шістнадцять головних фортів і велику кількість менших і редутів. Далі на берегах двох річок для охорони кордонів розмістили численні військові колонії козаків. Поки тривали ці приготування, почалася війна з Туреччиною. Здобувши перемогу як на морі, так і на суші, Катерина підписала в 1774 році пам'ятний договір Кучук-Кайнарджі, який забезпечив їй вільне судноплавство Чорним морем, прохід через Дарданелли, вхід у Дніпро і, крім того, поступився їй на Кавказі суверенітетом над обома Кабардами.
Після укладення миру першим кроком Катерини було відправлення мирної місії для дослідження країни осетин. Старі переговори були вміло відновлені, і вільний прохід через дефіле був отриманий за згодою цього народу. У 1781 році імператорська ескадра знову з'явилася в Каспії і намагалася, але безрезультатно, створити кілька військових поселень на узбережжі Персії. Ця експедиція обмежилася лише зміцненням морального впливу Росії та розпалюванням у різних племен і націй цих регіонів розбрату, який згодом дав їй привід для прямого втручання. Християнські князі Грузії та прилеглих князівств першими зазнали наслідків російської політики. Спокушені золотом і подарунками, а також, безсумнівно, втомлені постійними бідами, які спустошували їхню країну, вони поступово відпали від Персії та Туреччини й прийняли захист Катерини. Переходи через Кавказ тепер були вільні для Росії; вона не втрачала часу, щоб зробити їх практичними для армії, і таким чином вона нарешті була в стані частково реалізувати величезні плани засновника її влади.