Постійні промисли називаються vataghis і outshoughis; місця, де вони тимчасові, називаються станіями. Аутшоугі складається з бар'єру з колів, посаджених через річку, іноді плетених. Нижче цього бар'єру в струмі розміщується апарат, званий російською самолофф. Це шнур, обвішаний короткими шнурами та гачками, і справа рибалки полягає в тому, щоб перевіряти шнури та знімати зачеплену рибу. Їх негайно відносять до сараю, побудованого на палях на березі води, де їх розрізають; ікра, жир і нерви згодом транспортуються до місць, де вони піддаються процесам, необхідним для придатності для торгівлі.
Оскільки шнури заважають рибі піднятися по річці, уряд на деякий час заборонив використання аушоугі, а також шнурів і гачків, за допомогою яких виявлено, що ледве одна риба виймається із сотні, що проковтує наживку; решта втікають, хоч і поранені, і таким чином гинуть марно.
Винахід цих загороджень приписують татарам Астраханського ханства. Оскільки риба була важливим предметом торгівлі між ними та росіянами, можна припустити, що вони прийняли цей спосіб, щоб не дати рибі піднятися до верхів'їв Волги.
Ватаги, зазвичай розміщені на узвишшях над берегом, являють собою підвали, в яких солять і сушать рибу. Перед дверима завжди є майданчик, захищений ширмою з очерету, де рибу ріжуть і чистять. Сітки, деякі з яких мають довжину кілька сотень ярдів, використовуються виключно в цих закладах. Забороняється, однак, розтягувати їх на всю ширину річки.
Рибальський сезон ділиться на кілька періодів. Перший, який триває з березня по травень, тобто від сколу льоду до повені, називається сезоном ікри; це найважливіший і найпродуктивніший з ікри та ікри. Другий — у липні, коли води занурюються в своє звичайне дно, а риба, віднерестившись, повертається в море. Третій, з вересня по листопад, це сезон, коли білуга, осетер і севрюга[34] повертаються в найглибші частини річки. Цю рибу також ловлять взимку сітками своєрідної форми. У цю пору року прибережні рибалки часто подорожують льодом на десятки миль від суші. Кожні двоє мають коня і сани і везуть із собою 3000 ярдів сіті, якою вони ловлять під льодом білух, осетрових, сирів і навіть тюленів. Ці експедиції дуже небезпечні. Вітер часто раптово викидає крижані брили в море, і тоді втрата рибалок неминуча, якщо вітер не розколов і не виштовхне їх назад на сушу. Старі досвідчені рибалки стверджують, що інстинкт коней попереджає їх про ці атмосферні зміни, і що їхній неспокій змушує їхніх господарів насторожитися від небезпеки; згідно з тими ж авторитетами, коли тварини запрягаються в ярмо, вони за власним бажанням повертаються до берега і рушать туди з надзвичайною швидкістю.