Уряд зазвичай робить великі закупівлі вершкового масла в Сибіру для кавказької армії; але це масло, яке мало б таку велику користь у військових госпіталях і яке коштує аж шістдесят п’ять франків за двадцять кілограмів, дуже рідко проходить далі за Таганрок, де його продають у роздріб, і його місце постачають найгіршою заміною, яку тільки можна мати. На цьому пограбування не закінчується. Масло, вироблене в Таганроку, знову стає предметом спекуляцій на Кавказі, і, нарешті, жодна частинка не потрапляє до хворих і пониклих солдатів. Інші корисні продукти проходять майже так само.
Коли я був у Феодосії в 1840 році, у військовому госпіталі міста було 15 000 інвалідів, які всі вмирали через брак догляду та хороших ліків. Один курляндський генерал (якого я міг би назвати) справедливо розлютився на ці зловживання, надіславши про них рішучу доповідь безпосередньо імператору; а через двадцять днів на місце прибув старший офіцер, посланий самим імператором. Але люди в лікарні були багаті; вони вжили своїх заходів, і результатом цієї місії, яка спочатку виглядала такою загрозливою, був надзвичайно задовільний звіт щодо старанності керівників і санітарного стану закладу. Генерал отримав сувору догану, ледь не зганьблений, а грабіжники й надалі заслуговували офіційних похвал. Я не чув, щоб вони були нагороджені урядом.
Найстрашніша смертність панує серед військ на Кавказі; цілі дивізії зникають за кілька місяців, а армія витрачається і повністю оновлюється кожні три-чотири роки. Особливо в невеликих фортецях на узбережжі, де погана їжа посилюється майже повною ізоляцією, хвороби справляють жахливий хаос, особливо цинга. Навесні 1840 року дванадцята дивізія здійснила марш, щоб зайняти редути на узбережжі Черкесії, і її ефективна чисельність становила 12 000 чоловік, що є надзвичайною обставиною. Чотири місяці потому його відкликали для участі в експедиції, яка на той час планувалася проти віце-короля Єгипту. Коли він висадився в Севастополі, його кількість зменшилася до 1500 чоловік. Того ж року головнокомандуючий, відвідавши форти на узбережжі, знайшов лише дев’ять чоловік, придатних до служби з 300, які складали гарнізон Сукхум-Кале. Згідно з офіційними даними, середня кількість смертей на узбережжі Черкесії в 1841 і 1842 роках становила 17 000 щороку.