Паллас і Бергманн багато написали про релігійну космогонію калмиків; ми будемо слідувати за ними в їхніх дослідженнях і намагатимемося завершити їх за допомогою наших власних спостережень.
На початку була величезна безодня під назвою Khoubi Saiagar, що перевищувала за довжину та глибину 6 116 000 берез (приблизно 12 000 000 льє), і з цієї безодні Тайнгаїрі, або повітряні духи, що існують від вічності, витягли світ. Спочатку піднялися вогненно-кольорові хмари, які збиралися разом, аж поки не розчинилися в сильний дощ, кожна крапля якого була розміром з колесо колісниці, і таким чином утворилося всесвітнє море. Незабаром після цього на поверхні води з'явилася величезна кількість піни, білої, як молоко, і з неї вийшли всі живі істоти, включаючи людський рід. Ми не будемо говорити про ті урагани, які, виникаючи з десяти частин світу, створили у верхній півкулі ту фантастичну колону, таку ж високу, як глибина океану, навколо якої обертаються різні світи буддистського всесвіту. Але ми не можемо не згадати геніальне пояснення, за допомогою якого астрономи Тібету пояснили періодичні обороти доби. Відповідно до їхніх священних книг, містична колона має чотири грані різних кольорів: сріблястого, блакитного або насичено-червоного. На сході сонця сонячні промені падають на срібний бік, вдень вони відбиваються від блакиті, опівдні від золотого, наприкінці дня від червоної поверхні, а приховування кулі за колоною ось що породжує ніч.