У цьому селі ми мали ще нагоду зауважити, як мало співчуття мають російські селяни один до одного. Вони дивляться на побиття товариша, не виявляючи ані найменшого співчуття, або не будучи зворушеними таким принизливим видовищем до будь-яких роздумів про свій нещасний стан; здається, ніби людство втратило будь-які права на їхні серця, настільки повністю рабство знищило в них усю здатність відчувати та всю людську гідність.
З цієї станції ми вирушили близько шостої вечора, маючи ще якихось двадцять верст до прибуття до першого села німецьких колоній Молошні, де мали намір заночувати. Завдяки поганим коням і дурному візникові, якого дав нам наш земляк, ми ледве подолали чверть землі, як опинилися в повній темряві.
Кучер був весь чорний і синій від жорстокого поводження свого господаря, який завдав йому півдюжини ударів у нашій присутності. Хлопець щохвилини навмання змінював свою дорогу, не зважаючи на свіжі виправлення того самого роду, якими Антуан густо обсипав його як попередження. Він змусив нас втратити багато часу в дорозі, крім того, марно виснажив силу його худоби.
Ніщо не може бути виснажливішим і одноманітнішим, ніж подорож у степах; але, перш за все, вночі одноманітність країни справді знеохочує, бо тоді ви щомиті в небезпеці відвернутися від точки, яку хочете досягти: навколо вас неосяжність, як море, і компас вам справді прислужиться. Однак такий інстинкт селян, що вони легко знаходять дорогу в найтемнішу ніч чи в найсильнішу хуртовину, крізь колії, що перетинаються одна з одною в усіх напрямках.
Наш водій був винятком із загального правила, але похмурість мала більше спільного, ніж неспроможність, з його очевидним збентеженням. Наше здивування значно посилилося, коли ми виявили, що коні нарешті відмовилися рухатися. Ніч була дуже похмура; не було ані мерехтіння світла, ані жодного звуку чи ознак людського житла; кожне свіже запитання, яке ми ставили нашому водієві, викликало лише лаконічну відповідь «неснай» (не знаю); і коли росіянин каже він не знає, ніяка сила язика чи палиці не змусить його сказати він знає. Цього вечора ми мали докази цього. Наш козак, втомившись марно розпитувати невдачливого візника, почав лоскотати його плечі довгим батогом, який носив за поясом; але все це було марно; але нам залишався один курс, якщо ми не захочемо ночувати просто неба. Розпряг козак одного з коней і рушив розвідувати. Після двох годин відсутності він повернувся і сказав нам, що ми недалеко від німецького села, і що ми можемо дістатися до нього за дві години; тобто за умови, що наші коні рухатимуться; але вони були мертві.