Кількість снігу, що випала за ці два дні, гальмувала нашу швидкість. Перед екіпажем їхав чоловік і обережно досліджував землю, бо метель засипав ями й канави й стер усі орієнтири. Ніщо не може бути жахливішим, ніж ті снігові пустелі, нещодавно заметені та розкидані шаленими вітрами. Усі сліди існування людини та її роботи зникли під цими білими хвилями, що нагромадилися одне на одного, як океан під час шторму. Як добре ми могли оцінити в ті довгі дні, які ми провели, пробираючись по снігу, жахливі страждання наших бідних солдатів, які тисячами гинули під час фатального відступу 1812 року! Думка про їхнє нещастя вразила наші серця й заборонила нам скаржитися, як ми були тепло одягнені, запряжені здоровенними кіньми, і все, що ми вимагали, зробили для нас інші.
Коли ми наближалися до Херсона, почали даватися взнаки поштові сани; кілька з них знятих нами з мандрівниками, закутаними по очі в хутряні плаща. Ці сани дуже низькі, і вміщують щонайбільше двох людей. Дуже часто буває так, що частина тіла засмучується, не помічаючи цього водія; аварія зовсім не небезпечна; але мандрівникові, мабуть, дуже неприємно, коли він котиться по снігу, бачити, як його сани несуть від нього на повній швидкості, не залишаючи йому допомоги, окрім як йти слідом пішки. Якщо водій час від часу не озирається назад, мандрівник може випадково пробігти аж до наступної станції, і можна уявити, в якому становищі він туди прибуває. Коли аварія сталася вночі, справа ще серйозніша. Багато росіян розповідали нам, що таким чином вони заблукали і лише через день-два пошуків знайшли станцію, куди прибули їхні сани порожніми. Дійсно, немає нічого більш звичайного, ніж заблукати в степу, і для цього зовсім не обов’язково випадати з саней. Колись і ми самі були в небезпеці цілу ніч тинятися в околицях Херсона в пошуках нашої дороги, якої не могли знайти. Дуже густий туман здивував нас на заході сонця, ледь за п'ять верст від міста. Довго ми йшли навмання, не знаючи, чи йдемо на північ, чи на південь, і небо знає, де б ми нарешті опинилися, якби не вловили стукіту коней. Мандрівники поставили нас на правильний шлях і сказали, що зараз десята година, а від нас до Херсона верст дванадцять.