Під час моєї останньої подорожі на Кавказ у 1840 році козаки Чорноморські нараховували близько 112 000 душ, з них 68 000 чоловічої статі, які мешкали в шістдесяти чотирьох селах і на 36 000 000 гектарах спільної власності, як колись на Дону. Згідно з реєстрами, колоніальна армія нараховувала в той період одинадцять кавалерійських полків, десять піхотних полків по 800 чоловік кожен і дві артилерійські батареї, одна з них кінна, що становило загалом 20 000 чоловік, майже третину чоловічого населення. Безсумнівно, що армія ніколи й ні в якому разі не може досягти офіційної чисельності, оскільки її ряди постійно рідшають через хвороби та війни; і хоча молоді люди змушені вступати на службу у віці сімнадцяти років і часто тримаються на ній тридцять або сорок років, все ж було б абсолютно неможливо вивести більше ніж 12 000 або 14 000 на службу одночасно, не ставлячи під загрозу повне знищення населення. З грошової точки зору ніхто не може бути більш нещасним, ніж кубанські козаки, чи то в поході проти горців, чи просто розквартировані як резерви у своїх селах, вони не отримують абсолютно нічого за свої послуги. Статут, дійсно, проголошує, що фактично призвані полки отримують платню в розмірі шість рублів щорічно на кожного рядового, тридцять п'ять рублів на кожного унтер-офіцера і 250 рублів на кожного підофіцера; але були знайдені безпомилкові засоби для запобігання тому, щоб ці помірні надбавки коли-небудь дісталися тим, кому вони обіцяні. Встановлення постів по всій козацькій державі обходиться уряду так само дешево, як і утримання війська, оскільки коней, упряж, сіно та зерно колонія дає безкоштовно. Посадовці навіть не отримують жодної плати; їм дозволено лише трохи борошна та крупи, а все інше вони та їхні родини повинні перекласти собі протягом усього терміну служби. Що стосується прогону (поштових грошей, які сплачують мандрівники), то він належить козацькій скарбниці і разом із доходами від коньяку, солі та рибальства становить єдиний дохід країни.
Коли я був у Катеринодарі, столиці країни, під час сезону польових робіт і в тихий час, вони зарахували чотирнадцять полків на дійсну службу. Відповідно, як і слід було очікувати, сільське господарство довгий час було занедбане, і країна перебувала в жалюгідному стані. У селах не було видно нічого, крім немічних стариків, інвалідів, вдів і сиріт; і існування колонії залежало лише від праці жінок. Тоді біда стала настільки великою, що викликала занепокоєння уряду, і були послані комісари, щоб перевірити стан речей; але, на жаль, місія, як і будь-яка річ подібного роду, не принесла нічого доброго. Правда залишилася повністю прихованою від імператора. Провину поклали цілковито на самих козаків, і нічого не зробили, щоб поправити страждання населення.
Ми не знаємо, які заходи були прийняті імператорським урядом після нашого від'їзду щодо теперішнього та майбутнього становища військової колонії Кубань. Зі свого боку, маючи нагоду оцінити добрі якості Чорноморських козаків і всі здібності, які знайшла б у них мудра адміністрація, ми не можемо не сердечно бажати, щоб уряд міг, з кращим розумінням власних справжніх інтересів, принаймні прийняти лінію поведінки щодо них, яка більше відповідає їхнім бажанням і їхнім трудомістким службам.