Тепер ми опинилися в зачарованому краї, але трохи за степом. Слабкі лінії, помітні на небі, поступово набували чіткішої форми та кольору; гори уявлялися нам спочатку легкими прозорими випарами, що пливуть за вітром; але поступово ця повітряна фантасмагорія змінилася на гори, вбрані лісами, глибокі ущелини та куполи, увінчані туманами. Ми зустріли кількох вершників у черкеському вбранні, мужня краса яких давала нам зразки шляхетної європеоїдної раси. Наш розум був майже переповнений безліччю емоцій, схвильований буйною природою перед нами, чудовою рослинністю та різноманітними відтінками лісів і гір, піків, скель, ярів і снігових вершин. Було гарно, надзвичайно гарно, а то був Кавказ! Кавказ, ім'я, пов'язане з багатьма великими історичними спогадами, з найдавнішими традиціями та найказковішими віровченнями; обитель, на ранок світу, сімей, звідки вийшло так багато великих націй. Навколо нього висить уся невиразна поезія віків, видима лише уяві, крізь таємничу пелену давнини.
Як сумно було посеред усього нашого екстатичного ентузіазму опускатися до вульгарних турбот про пересування, а на кожному кроці нас переслідували й перешкоджали. Ми були більше десяти верст від Георгієва, коли нас зупинила в одному селі підступність поштмейстера, який за будь-яку ціну не дав нам коней. Йшов проливний дощ, і багнюка в селі була як трясовина. Козак з Антонієм бігали між усіма селянами, намагаючись переконати їх найняти нам коней; але росіяни настільки ліниві, що краще втратять можливість заробити, ніж покинуть солодкий відпочинок. Нарешті, після чотирьох годин пошуків, двоє чоловіків повернулися з трьома жалюгідними рубцями, які вони силою поцупили в різних селян. За браком даху, щоб укрити нас, ми були змушені сидіти все це в бричці, і коли жалюгідна команда була запряжена, вона ледве могла витягнути нас із багнюки, в яку були встромлені колеса. Дорога аж до Георгієфа була найогиднішою, яку тільки можна було уявити. Погода трохи прояснилася, але дощ перетворив усі низинні рівнини, через які нам доводилося проходити, на болота, а мости зробили майже непрохідними. Круті й дуже вузькі спуски часто змушували нас виходити, ризикуючи залишити черевики в багнюці, і довгий час ми боялися, що не досягнемо Георгієфа того дня. Нарешті наш кучер, поштовхнувшись бичуванням, змусив коней піднятися на останній пагорб, і о сьомій вечора ми вийшли на широке плато, на одному кінці якого височіла фортеця, що веде дорогу на Кавказ.