Російське становище на Кавказі — Лінії Кубані та Терека

Але інше, ще більш серйозне звинувачення все ще висить над черкесами, а саме, їхня рабська торгівля, яка так часто викликала великодушне обурення філантропів Європи, і за знищення якої Росію вихваляли всі журналісти. Ми, звичайно, далекі від схвалення цієї ненависної торгівлі, в якій людей купують і продають як товар; але ми зобов’язані по справедливості по відношенню до жителів Азії зауважити, що існує велика різниця між східним рабством і тим, що існує в Росії, у французьких колоніях і в Америці. На Сході рабство фактично стає фактичним усиновленням, що загалом сприятливо впливає як на моральне, так і на фізичне добробут особи. Це умова, яка аж ніяк не передбачає будь-якого приниження, і між нею та класом вільних ніколи не існувало тієї демаркаційної лінії, оточеної гордістю та упередженням, яка зустрічається всюди. Легко було б згадати імена багатьох високих сановників Туреччини, які спочатку були рабами; справді, було б важко назвати хоч одного юнака з Кавказу, проданого туркам, який не досяг більшої чи меншої слави. Що стосується жінок, великі вантажі яких все ще прибувають до Босфору, незважаючи на російську блокаду, то вони далеко не оплакують свою долю; Навпаки, вони вважають себе дуже щасливими, що можуть вирушити до Константинополя, який пропонує їм перспективу всього, що може зачарувати уяву дівчини зі Сходу. Все це, звичайно, передбачає відсутність тих сімейних прихильностей, яким ми надаємо таку велику цінність; але не слід забувати, що кавказькі племена не можуть бути справедливо чи обґрунтовано оцінені за стандартом наших європейських уявлень, але ми повинні належним чином враховувати їхній соціальний стан, їхні звичаї та традиції. Продаж жінок у Черкесії, очевидно, є лише заміною та еквівалентом для неодмінних попередніх робіт, які в інших місцях передують кожному шлюбу на Сході; з тією лише різницею, що на Кавказі, через його віддаленість, це агент, який бере на себе грошову частину угоди і діє як посередник між стосунками дівчини та тим, чиєю законною дружиною вона в більшості випадків має стати. Батьки, правда, розлучаються зі своїми дітьми і віддають їх майже завжди незнайомим людям; але вони не покидають їх за все це. Вони ведуть з ними часту переписку, і росіяни ніколи не захоплюють жодного черкеського човна, в якому б не було чоловіків і жінок, які прямують до Константинополя або повертаються з Константинополя просто побачити своїх дітей. Ніхто, хто бував на Кавказі, не може не знати того факту, що всі сім'ї, не виключаючи навіть високопоставлених, вважають за велику честь поселити своїх дітей у Туреччині. Саме всім цим відносинам і союзам, як я можу сказати, між черкесами і турками, останні завдячують великим моральним впливом, який вони й досі здійснюють на племена Кавказу. Ім'я Турка завжди є найкращою рекомендацією серед альпіністів, і воно не викликає жодної шанобливої ​​уваги, але виявляється до тих, хто повернувся додому після кількох років рабства в Туреччині. Зрештою, самі росіяни думають на цю тему так само, як і ми, і, якби не вагомі політичні міркування, вони ні в якому разі не стали б перешкоджати кавказької работоргівлі. Найбільш яскравим доказом цього є пропозиція російського генерала в 1843 році врегулювати і затвердити цю торгівлю і продовжити її на користь Росії, надавши підданим царя виключний привілей купувати черкесських рабів. Ця схема була невдалою, інакше й бути не могло, бо жахливий абсурд порівнювати російське рабство з тим, що панує в Константинополі. Ніщо так переконливо не доводить, наскільки справжні почуття черкесів відрізняються від тих, що їм приписують, як обурення, з яким вони ставляться до рабства, яке панує в Росії. Тут я розповім анекдот, який, я сумніваюся, багатьом людям не здасться дивним; але я можу гарантувати його достовірність, оскільки факт стався на моїх власних очах.