Даремно полковник намагався додатковими запитаннями познайомитися з тим таємничим минулим, на яке вона не могла зробити жодного натяку без надзвичайного збурення розуму; вона мовчала й пішла в іншу кімнату, не поновлюючи розмови.
Після цих двох співбесід у полковника Іванова не було жодної іншої можливості зібрати будь-які натяки, які могли б привести його до певного висновку щодо цієї незвичайної жінки, хоча він бачив її майже щодня протягом більше двох місяців. Вона часто розповідала йому про своє проживання в Лондоні, свої дружні стосунки з російським імператором, свої подорожі та свій статок; але про Францію ні слова. Жоден вираз жалю, жодне ім’я чи будь-який натяк не давали полковнику підстави підозрювати, що його сусідка залишила після неї на рідній землі якісь речі, про які ще живе її пам’ять. Його мозок нарешті перевернувся від романтичного знайомства. Його марнославство було розчулене, і бажання розгадати таку складну загадку не давало йому спокою. Він старанно вивчав історію Французької революції, сподіваючись знайти в ній ключ до свого дослідження, але це було марно. Він почувався зовсім заблуканим у такому лабіринті. Йому приходило в голову багато великих імен, які ймовірно належали його таємничому сусідові, але з ними завжди були пов’язані певні обставини, які спростовували таке припущення.
Можливо, більш обґрунтована людина нарешті відкрила б правду; але жвава уява полковника змусила його прийняти найдивнішу гіпотезу. Він вірив, що графиня була позашлюбним нащадком королівської любові. Виходячи з цього принципу, він відкинув усі назви, заборонені революцією, і вперто тримався міфу. Але, нарешті, втомившись від цієї гонитви за тінями, він вирішив довіритися тому випадку, який уже був таким сприятливим для того, щоб прояснити його непевність. Старанно спостерігаючи за всіма дивацтвами дами, він не знав, жаліти її чи захоплюватися нею, хоч був упевнений, що інколи її розум блукав.
Вона часто отримувала листи з Петербурга і, здавалося, незважаючи на своє заслання, зберегла певний вплив на свідомість царя. Одного разу вона показала своїй сусідці листа від однієї придворної дами, яка гаряче дякувала їй за те, що вона отримала від імператора полк, який ця дама довго безрезультатно вимагала для свого сина.