Усім відомий містичний вплив, який пані де Круденер протягом багатьох років чинила на захоплений темперамент імператора Олександра. Цю леді, яка так чарівно зобразила свій власний характер у «Валері», яка в аристократичних паризьких салонах вирізнялася своєю красою, талантом і своїм становищем посла, яка по черзі була жінкою світу, героїнею романів, чудовою письменницею та пророчицею, не скоро буде забута у Франції. Любителі містичної поезії прочитають Валері, той чарівний твір, поява якого наробила стільки галасу, незважаючи на бюлетені великої армії (бо воно з'явилося в найблискучіший період імперії); ті, хто насолоджується витонченістю, поєднаною з красою та розумовими здібностями, пригадають ту молоду жінку, яка завоювала собі таке визначне місце у французькому суспільстві; і ті, чия палка уява любить зупинятися на піднесених почуттях і релігійному запалі, об’єднаних найжвавішою вірою, не можуть відмовитися від свого захоплення нею, яка вимагала від сильних землі лише засобів вільного прояву милосердя, цієї євангельської чесноти, одним із найпалкіших апостолів якої вона завжди була.
Lettres de Mademoiselle Cochelet показують нам, з яким завзяттям пані де Крюденер приклала себе до пошуку та заспокоєння стражденних. Її надзвичайна доброта серця була така, що її називали в Петербурзі Матір’ю бідних. Усі суми, які вона отримувала від імператора, негайно роздавала нещасним, і її власні статки були використані таким же чином, так що її дім з ранку до вечора облягали муджики та матері родин, яким вона давала їжу і для душі, і для тіла.
Володіючи такою великою охотою і силою творити добро, пані де Круденер мало-помалу здобула такий великий вплив у Петербурзі, що уряд нарешті занепокоївся. Її звинувачували в надто ліберальних схильностях, релігійних уявленнях, які не були ортодоксальними, у крайніх амбіціях, прикритих прикриттям милосердя, а також у занадто великому співчутті до тих жалюгідних муджиків, незрадливим другом яких вона була. Але головною причиною невдоволення двору був зв'язок баронеси з двома іншими дамами, чиї релігійні почуття були вкрай сумнівними. Ними були княжна Галліцін і графиня Гуаше (справжнє ім'я останньої ми назвемо невдовзі).