Оволодівши Анапою і Суджук-Кале, росіяни думали захопити все узбережжя Черкесії, а особливо різні пункти, придатні для створення військових постів. Вони заволоділи Гюлендчиком і важливою позицією Гагри, яка контролювала перевал між Черкесією та Абхазією. Черкеси героїчно захищали свою територію, але як вони могли протистояти гарматам військових кораблів, які косили їх, поки солдати висаджувалися і будували свої редути? У 1838 році була оголошена блокада узбережжя, і все зовнішнє сполучення з Кавказом нібито перехоплено. Протягом наступних чотирьох років Росія зазнала великих втрат; і всі її успіхи обмежувалися встановленням кількох невеликих ізольованих фортів на морському узбережжі. Тоді вона збільшила свою армію, проклала військову дорогу від Кубані до Гелендчика, через останнє західне відгалуження Кавказу, пішки оглянула все узбережжя ворога і приготувалась продовжити війну з новою силою.
У 1837 році імператор Микола відвідав Кавказ. Він на власні очі побачить театр війни, такий згубний для його зброї, і спробує, яке враження може справити його імперська присутність на горян. Начальників країни запрошували на різні конференції, на які вони сміливо лагодили на віру російську пару; але замість того, щоб примирити їх словами миру та поміркованості, імператор лише роздратував їх своєю погрозливою та гордовитою мовою. «Чи знаєте ви, — сказав він їм, — що в мене достатньо пороху, щоб підірвати всі ваші гори?»