Уява ламітських священиків перевершила уяву християн і всіх інших народів; справді ми не знаємо нічого, що можна було б порівняти з калмуцьким пеклом. Ерлік Хан, суддя мертвих, також є володарем царства проклятих. Його палац, який завжди лунає від ударів величезних гонгів, розташований у великому місті, оточеному білими мурами, всередині яких розкинулося величезне море сечі та екскрементів, у якому бовтаються прокляті. Залізна дорога перетинає це море, і коли винні намагаються пройти повз неї, вона звужується під ними на волосину, а потім розривається, і злі душі, випробувані таким чином і засуджені, відразу занурюються в пекло. Недалеко від цього місця жаху — море крові, по якому плаває безліч людських голів; це місце тортур для тих, хто викликав сварки та вбивства серед родичів і друзів. Далі видно покарання Тантала, де безліч проклятих душ страждає від голоду і спраги на білій і посушливій землі. Вони копають і вигортають землю без перестанку; але їх марна праця служить тільки для того, щоб зношувати їхні руки до плечей, після чого пеньки знову виростають, і їхні муки починаються знову. Таким є покарання тих, хто не дбає про потреби та веселі звички духовенства. Було б утомливо далі шукати ці деталі; Досить сказати, що описуючи різноманітні муки пекла, ламіти використовували будь-які засоби, які тільки могла спасти уява. Треба, однак, віддати цим священикам належне в одному: вони не визнають вічності покарання[49]; але, з іншого боку, під час розподілу покарань вони не забули про найменшу провину, яку тільки можна вчинити проти них самих. Тому вони мають величезну владу над людьми, яких вони можуть спонукати вірити у те, що їм заманеться. Їхня жадібність дорівнює їхньому впливу, і вони ніколи не втрачають жодної можливості нажитися на бідному калмику.
З усіх цих подробиць релігійних уявлень калмиків стає зрозуміло, що популярна міфологія ламізму, як і багато інших забобонів, є лише потужним знаряддям, винайденим священиками, щоб зачаровувати й керувати натовпом. За допомогою цих неймовірних байок ламітське духовенство стало господарем поля і тримає під своєю владою великих і малих. Слід зауважити, що в усіх релігіях верховенство церкви невіддільне від створення пекла, і що одне ніколи не існує без іншого; насправді серед народів, де ідея вічних покарань була залишена, служителі релігії рідко застосовували пригнічувальну владу над людьми. Це доводить, яку велику роль відіграли егоїзм і жадоба панування в побудові багатьох релігій; але ні в одній з них священство не мало більшої влади, ніж у буддизмі; у жодному з них воно не протистояло так жорстоко всім, хто намагався похитнути його вплив, проголошуючи безмежне милосердя Бога.