Але Ново Черкаськ має одну дорогоцінну річ, якою можна похвалитися — річ унікальну в Росії — це чудовий готель, який утримує француз, у якому мандрівник знаходить усі зручності, про які тільки може мріяти. Знать, яка всіляко заохочувала цей заклад, створила в ньому казино, в якому взимку дають багато балів.
У 1837 році до донських козаків побував імператор Микола, і цій знаменній події столиця завдячувала щастям, коли на вулицях засвітили ліхтарі. Але вогні згасли, коли його величність пішов; і кажуть, що, щоб врятувати лампи від крадіжки, влада була змушена поставити озброєного козака на варту над кожною з них.
Населення Новочеркаська, утвореного об'єднанням чотирьох станиць, становить близько 10 тис. Старо-Черкаськ, стара столиця, нині покинута, не має чим привернути увагу мандрівника, хоча доктор Кларк присвоїв їй помпезний титул російської Венеції.
Наш приїзд до козацької столиці припав на неділю. Оскільки вікна нашого готелю виходили повними на єдину набережну в місті, більша частина населення проходила в огляді перед нами. Усе тут свідчить про мандрівність і войовничий характер козаків. Тут немає ні копіювання європейської моди, ні франківських костюмів, ні змішаного населення; все козацьке, крім кількох калмуцьких фігурок, що говорять нам про околиці Волги.
Козаки, яких ми бачили в Таганроку, склали нам погану думку про красу жінок країни; тому ми були приємно здивовані, побачивши всіх гарненьких дівчат, які постійно проходили перед нашими вікнами. Навіть їхньому костюму, який ми вважали потворним, тепер не бракувало оригінальності й навіть певної пікантності. Молоді дівчата розпускають заплетене волосся на плечі, а коси зазвичай зав'язують яскравими стрічками, що звисають до п'ят. Деякі з них укладають свої коси в довгу сумку з шовкової хустки, аж ніяк не непристойний стиль головного убору.
Це було справді дуже гарне видовище — бачити натовп елегантних офіцерів і молодих жінок у святковому вбранні, які заповнили проходи, обмінюючись поглядами, посмішками і навіть м’якими розмовами, ніби вони були в бальній залі. Чоловіки високі та красиві, і надзвичайно добре виглядають у формі. В їхніх рисах і в очах читаються хоробрість і шляхетна гордість, ніби вони були ще тими полум’яними дітьми степу, що до часів Катерини II. не визнавали іншої влади, крім влади свого отамана, вільно обраного ними. Нині зброя є їхнім єдиним заняттям, як і сто років тому, і їхня організація все ще є цілком військовою, як ми побачимо з часом.