Моя перша ніч під наметом довела мені, що я не настільки звик до степу, як мене спонукало припустити моє марнославство. Фетровий конус, під яким я мав спати; калмики пересуваються навколо багаття; верблюди, що посилають свої жалібні крики безмежжям пустелі; одним словом, усе, що я бачив і чув, настільки суперечило моїм звичкам і способам мислення, що мені мало не здалося, що я в опіумному сні.
Ми провели частину ночі, сидячи перед наметом, наші мрії не порушувалися жодним бажанням спати. Місяць, більший і яскравіший, ніж будь-коли на заході, освітив усе небо і частину степу, над яким він кинув світлову лінію, подібну до тієї, яку залишає по сліду судно в морі. У повітрі панувала абсолютна тиша, яка справляла на нас враження, яке неможливо описати словами. Ледве ми наважилися його зламати, таким урочистим він здавався і таким гармонійним з нескінченною величчю сміття. Було б марно шукати такої цілковитої тиші навіть у найзатишніших усамітнених наших краях. Там завжди дзюрчить струмочок, шелестить листя; і навіть у нічній тиші чути якісь низькі звуки, які дають предмет думкам. Але тут природа скам'яніла, і перед собою постійно постає образ того вічного спочинку, який наш розум так важко уявити.
Ми йшли кілька днів, не зустрівши жодної живої істоти. Ця частина степу заселена тільки взимку; оскільки протягом решти року воно повністю позбавлене прісної води. Нарешті, ближче до кінця четвертого дня, ми побачили чорний об’єкт у русі на горизонті. Офіцер миттєво помчав на розвідку, махаючи кашкетом у повітрі на командний сигнал. За кілька секунд ми переконалися, що його помітили, бо розрізнили форму калмука, який сидів на верблюді, що наближався до нас. Його зустріли радісними вигуками наші люди, які незабаром накинулися на нього й засипали запитаннями. Бажання кочівників почути новини безмежне, і дивовижно, з якою швидкістю знання про найтривіальнішу подію передається від одного племені до іншого. Прибулець сказав нам, що про нашу подорож вже знають у всьому степу і що незабаром ми потрапимо до табору калмиків, які навмисне рушили вперед, щоб побачити нас.
Присутність цього чоловіка приводила всіх наших чоловіків у найвеселіший гумор. Бажаючи вшанувати його прибуття, вони доручили Ентоні вимагати від нас подвійну порцію міцних напоїв. Усю першу частину ночі вони провели, сидячи біля вогнища, курячи свої чибуки та розповідаючи історії, такі ж серйозні й захоплені чарами розмови, як бедуїни.
Наступного дня наш маленький караван рушив ще до сходу сонця; калмик вирушив сам на ярмарок у Кисляр, а ми пішли в протилежному напрямку, йдучи за невидимою лінією, яку наука проклала для нас через пустелю і яка мала привести нас до витоків Манича.