Оскільки наші кістки боліли від переклатної, ми були змушені задовольнятися кількома чашками чаю на вечерю й лягти на жахливі дошки, які вони мали певність називати ліжком. На щастя, єпископ повернувся наступного дня, і ми отримали чистішу кімнату, матраци, подушки, багато їжі та більш шанобливе ставлення з боку ченців; але все це не могло примирити нас із людьми, які мали такий дивний спосіб застосування заповідей євангелії. Тих кількох днів, які ми провели серед них, було достатньо, щоб ми могли судити про ступінь невігластва та моральної деградації, в якій вони живуть. Релігія, яка, за відсутності повчань, повинна принаймні формувати їхні душі до християнських чеснот і любові до ближнього, не має на них впливу. Вони цього не розуміють, і їхні грубі інстинкти не знаходять перешкод у статуті їх ордену. Лінь, пияцтво і фанатизм стоять перед ними замість віри, любові і милосердя.
Велика крутизна цієї частини узбережжя дуже ускладнює спуск до моря. Проте ми спробували це зробити й, наполегливо попрацювавши, спустилися на пляж, ширина якого тут лише кілька ярдів. Чудові вулканічні скелі утворюють у цьому місці природну колонаду, основу якої постійно омиває море, а кожну скелясту точку орендують морські птахи, єдині живі істоти, які можна побачити.
Повернувшись до монастиря, ми побачили, що він повний жебраків, які прийшли на щорічне свято, яке мало відбутися наступного дня. Продавці тістечок і фруктів, цигани і татари, поставили свої будки і намети на плато; усе вказувало на те, що урочистість буде дуже блискучою, але нам не вистачило цікавості чекати цього. Того ж вечора ми вирушили до Ставрополя, раді втекти від монастиря, де гостинність не дарують, а продають.