Виробництво гірчиці в даний час є найважливішою галуззю бізнесу в Сарепті, виробляючи близько 16 000 кілограмів на рік, крім 4800 кілограмів олії. Цей промисел не менш важливий і для сусідніх сіл, оскільки тут витрачається в середньому щороку 160 000 кілограмів насіння гірчиці, за яке виробник платить селянинові по 1,60 рубля за пуд або тридцять три фунти.
Інші промисли, які все ще ведуться з певним успіхом, — це виробництво шовкових і бавовняних тканин, панчіх і шапок, тютюну та дубленої шкіри, але все це в значно менших масштабах і зі значно меншою нормою прибутку. У Сарепті теж є дуже розумна оптика, є кілька кондитерів, які їздять до Москви. Колонія також має склади промислових товарів і пропонує майже всі ресурси та зручності хорошого європейського міста.
Сільське господарство може бути лише другорядною справою в колонії; із 17 000 десятин землі, якими вона володіє, 2000 зовсім непридатні для обробітку, 10 000 — солончаки, і лише 4000 — дійсно хороші. Однак неподалік від міста є невелике село під назвою Шенбрунн, де кілька сімей займаються землеробством і скотарством. Розведення мериносових овець досі йшло в них погано. Кілька років тому вони мали велике поголів'я, але воно зменшилося чи то через погане управління, чи то через суворість клімату, і наразі не перевищує 1000 голів.
Брати також володіють численними садами вздовж Сарпи, які зрошуються водяними колесами та вирощують усілякі фрукти та рослини, але головним чином тютюн, а згодом індиго, який, без сумніву, матиме велике значення для колонії.
Маленьке містечко Сарепта майже не змінилося за останні вісімдесят років: його будівлі все ще мають той самий вигляд, що й через кілька років після заснування колонії; але великі промислові рухи минулих часів покинули його, і його вулиці стали самотніми й тихими. Фонтан все ще тече на тому ж місці, і все ще затінений тими самими деревами; але почорнілі стіни двох найкращих мануфактур, згорілих у жахливій пожежі 1823 року, і які колоністи так і не змогли відбудувати, справляють на глядача надзвичайно болюче враження й надто ясно говорять, що, незважаючи на їхню мужність і працьовитість, події були надто сильними для моравців. Усі мандрівники, які відвідають Сарепту та матимуть можливість оцінити гідність її мешканців, безсумнівно, від усього серця бажають повернення процвітання цій цікавій колонії: на жаль, малоймовірно, що ці бажання будуть реалізовані дуже швидко.