Вулиці Одеси — Суспільство, клімат, пил та громадські споруди

День нашого звільнення з карантину був таким же сповненим метушні та роздратування, як і день нашого приїзду, за винятком споліо. Як жаліли ми свободи Сходу! Там пересування мандрівника обмежені жодними формальностями, але з моменту, коли він залишить своє судно, він вільний бродити містом, як йому заманеться, не дошкуляючи офіцерам митниці та поліції та всіляким працівникам, які нападають на нього в країнах, які називають себе цивілізованими. Але саме в Росії він має найбільше підстав виливати свої гнівні прокльони на цю армію хижих птахів, які накидаються на нього з справді нестерпною жадібністю. Я не можу сказати, скільки формальностей нам довелося пройти від години, призначеної для нашого виходу з лазарету, доки ми нарешті вирвалися з лап митниці і змогли вільно зітхнути. Але наші почуття досади, хоч і сильні, змінилися відвертим приголомшенням, коли ми увійшли в місто. Чи справді це була та Одеса, яка здавалася такою блискучою, коли ми бачили її з лазарету, і яка тепер постала перед нашими очима в такому підлому та жалюгідному вигляді? Чи могли б ми хоча б прикрашати назвою міста те місце, де ми тоді були, і вулиці, які ми бачили? Це був великий відкритий простір без будинків, заповнений возами та волами, які валялися в пилюці, у компанії з натовпом російських і польських селян, які спали разом на сонці, при температурі понад 90 градусів.