Але найсумніший розділ нашої історії ще належить розповісти. Тільки-но наш слуга приготував самовар і запалив свічки, як із щілин стін і стелі виповзло безліч чорних створінь і посипалося з усіх боків, як живий дощ. Уявіть собі наш жах при вигляді того легіону чорних демонів, що кишать навколо нас і не залишають нам іншого вибору, окрім як загасити свічки, які їх приваблюють. Ці комахи, які в країні називаються tarakans, хоч і огидні на вигляд, але дуже необразливі і рідко залазять на людину; але вони люблять світло й тепло, а отже, вони завдають великої неприємності в цих регіонах, де їхня кількість надзвичайно велика. Я вже бачив їх на деяких поштових будинках, але в невеликій кількості, і, хоч я завжди їх не любив, ніколи не відчував такого жаху від них, як у будинку майора, де вони не давали мені спати всю ніч.
Наступного ранку, коли вітер трохи вщух, ми, незважаючи на дощ, пішли збирати черепашки на березі. Усі судна в гавані мали ознаки того, що сильно постраждали від шторму. Води Каспійського моря мали блідий, каламутний колір, якого я ніколи не бачив у жодному іншому морі в найбурхливішу погоду.
Коли ми повернулися до нашої хатини, козацька старшина представила нам татарина, який стверджував, що знайшов золото в місці за сорок верст від Кумської. Почувши про наш приїзд, він ходив всю ту жахливу ніч, щоб попросити мого чоловіка супроводжувати його до місця, де він зробив відкриття. Але, незважаючи на золоте вухо й каблучки, які він виставив на знак своєї правдивості, мій чоловік не мав спокуси втрачати чотири-п’ять днів на пошуки, які б нічого не привели, судячи з природи ґрунту, на якому татарин повідомив, що знайдено дорогоцінну руду.