До 1841 року козацьке правління виявляло одну дуже незвичайну особливість. Вся його територія утворювала лише одне величезне комунальне володіння без будь-яких окремих власників чи власності. Після кількох безрезультатних спроб російський уряд нарешті визначився з поділом земель, і робота до цього часу повинна була бути закінчена. Окрім прийнятих нових угод, кожній родині було надано тридцять гектарів землі на кожного чоловіка та п’ятнадцять додаткових на кожного раба. Після цього розподілу уряду залишиться 2 000 000 гектарів землі, на яких він без сумніву заснує московські колонії. Цей поділ землі є остаточним ударом по старих козацьких установах, і невдовзі населення буде складатися тільки з дворян і селян, як і в решті Росії. Селяни, це правда, вільні, але їхню власність незабаром поглинуть заможніші та могутніші: і тоді указ виконає роботу щодо встановлення рабства в країні. Громада земельної власності була дотепер єдиною перешкодою для повного розриву нових шляхтичів з іншими козаками. Це був ще один пережиток старої республіканської рівності і, природно, був приречений на падіння перед принципами єдності та централізації російського уряду. Коли ми бачимо, як Росія поклала свою руку на все вільне населення південної частини імперії і поступово підвела їх під ярмо кріпацтва, ми не можемо не бути вражені здивуванням і порівняти революцію, яку вона зараз здійснює на наших очах, з тією, яка так жалюгідно символізувала панування Риму.
Можна легко уявити, наскільки фатальною повинна бути військова організація козаків для їх процвітання та добробуту. Ніколи не впевнені в тому, що може принести завтра, і готові будь-якої миті бути покликаними до зброї, вони неминуче впали в байдужість і лінь. Їх сімейні зв'язки розірвані, тому що вони часто роками не бачать своїх дружин і дітей. За такої системи будь-яке інтелектуальне вдосконалення стає неможливим; і в результаті цього також виникла початкова деморалізація, ще стиснута силою примітивних звичаїв, але яка, нарешті, пошириться на все населення. Та все ж козаки надзвичайно розумні. Я бачив, як тридцять молодих людей у Новочеркаську надзвичайно добре виконали топографічні плани після кількох тижнів навчання. Самі російські генерали не могли не висловити мені свого здивування таким швидким прогресом. Нехай Росія зречеться гнітючого ладу, який вона нав'язує козакам; нехай останні, зі свого боку, визнають, що їхня стародавня конституція в наші дні стала утопією; і країна Дону незабаром досягне швидкого прогресу в колонізації та покаже все, що становить процвітання та багатство нації.