В апартаментах принцеси було трохи більше затишку, ніж у її чоловіка. Ми знайшли в ньому два великі дивани з шовковими подушками, вишитими золотом і сріблом, килими з розписного повсті, кілька скринь і дуже гарний робочий кошик. Малоросійське дзеркало та гербові трофеї вождя утворювали орнаменти стін. Але підлога не була вкрита дошками, стіни були грубо оштукатурені, а дві маленькі дірочки, прикрашені віконницями, ледь служили для пропускання трохи повітря всередину. Принцеса, якій на вигляд було років тридцять п’ять або сорок, не була пристосована підтримувати репутацію своїх співвітчизниць, і ми аж ніяк не були засліплені її чарами. Одне її плаття привернуло нашу увагу. Під парчовою сорочкою з короткими рукавами та мереживами по швах вона носила шовкову сорочку, розкриту набагато нижче, ніж могла схвалити пристойність. Оксамитовий ковпак, оздоблений сріблом, гладенькі джгути волосся, виріз у формі серця на лобі, біла вуаль, закріплена на маківці та перетинаюча пазуху, і, нарешті, червона шаль, недбало накинута на коліна, завершували її туалет. Що ж до доньки, то ми вважали її чарівною: вона була одягнена в білий халат, і червоний казавек, обтягнутий на талії; вона мала витончені риси обличчя, сліпуче світлий колір обличчя, а її чорне волосся рясно вибивалося з-під шапки. Привітність двох жінок перевершила наші очікування. Вони поставили нам безліч запитань про нашу подорож, нашу країну та наші заняття. Наш європейський костюм їх надзвичайно зацікавив: особливий подив викликали наші солом'яні капелюшки. І все ж у всій їхній поведінці було щось холодне й незворушне. Лише коли довга завіса, яка випадково впала, закрила принцесу від нашого поля зору, вони схилились усміхнутися. Трохи порозмовлявши, ми попросили дозволу принцеси взяти її образ і намалювати інтер’єр її житла, проти чого вона не заперечувала. Коли ми зробили наші малюнки, перед нами була поставлена колекція з фруктів і маленьких сирних коржів, до яких я, зі свого боку, не дуже поважав. Увечері ми розлучилися, і, вийшовши з хатини, ми побачили зібраних усіх мешканців аулу, їхні обличчя сяяли щирою доброзичливістю, і кожен чоловік дуже хотів потиснути нам руку перед нашим від’їздом. Численна група зголосилася супроводжувати нас, а сам князь сів і проїхав з нами півдороги до Катеринодара, де ми обійнялися, як старі знайомі. Черкеський отаман повернувся до свого аулу, і ми не без жалю пришпорили коней у напрямку столиці чорноморського козацтва.
Примітки автора:
[60] Щоб отримати детальнішу інформацію, ми відсилаємо наших читачів до «Подорожів» пана Тебу де Маріньї та англійського агента Белла, а також до праць, нещодавно опублікованих М.М. Фонтон і Дюбуа. Існує також інша розповідь містера Спенсера, яка мала честь довгого аналізу в Revue des Deux Mondes; але ми точно знаємо, що шановний джентльмен здійснив лише військову прогулянку вздовж узбережжя Чорного моря разом із графом Воронцофом і що він ніколи не здійснював тієї небезпечної екскурсії до Черкесії, якою він заповнив цілий том.